Глава 19

– Народе, я вас обожнюю! Це найкрутіша подорож, яка була в моєму житті! – Янтарія не знаходила собі місця від емоцій. – Ох і Тім! Ви бачили ці хитрі очі? Ніхто, чуєте, ніхто не здогадався, що відбулося. Ось так рятують чесний світ, а заодно сотні дітей від загребущих спамерів.

Янтарія хотіла щось додати, як поцілунок Яноша зупинив її словниковий потік. У машині всі сором’язливо відвели погляди.

Авто Рустама під’їхало до тунелю. Ще одне диво архітектурної конструкції і людської фантазії – тунель «Аль-Шиндага», що проходить під руслом затоки Дубай-Крік.

– Світі, – прощебетала щаслива Янтарія, – ти обіцяла, що будемо відпочивати. Я хочу встигнути покататися на водяних лижах.

– Може на пляж? Морозиво…

Не встиг Янош договорити, як Рустам різко загальмував.

– Щось сталося попереду. Усі машини стоять, – сказав він. – Світло в тунелі вимкнулося. Поки не попали в пробку, поїдемо іншою дорогою.

– Здається, я стаю параноїком… – повільно протягнув Макс, прищурив очі і подався вперед. – Рустаме, я один їх бачу?

З протилежного боку тунелю з шаленою швидкістю рухалися три мотоцикли. Водії були одягнені в усе чорне, а їх шоломи переливалися вогнями машин, які стояли в заторі.

Не встиг Рустам відреагувати, як у бокове скло хтось сильно постукав. Усі завмерли, побачивши ще одного мотоцикліста поруч з їх машиною. Через його шолом неможливо було розгледіти лице, але Світі впізнала байк Люка, який вони залишили біля метро.

Вона сміливо відчинила двері машини.

– Що відбувається, Люку?

– Усе гаразд, ластівко, – Люк привітно окинув поглядом усіх. – Готові покататися з вітерцем?

– Ти просто душка! – Янтарія першою вискочила з машини.

Тієї ж миті три мотоциклісти під’їхали до приголомшених друзів. Один із гонщиків зняв свій шолом.

– Фаззе, ти не можеш без пафосу? – Янош похлопав друга по спині.

– Ти ж мене знаєш, – відповів він і простягнув йому пасажирський шолом.

– Світі, – Люк вказав на ще одного мотоцикліста, який стояв позаду Фазза. – Хочу тебе познайомити з моїм хорошим другом. Це Райпур.

– Я мушу вибачитися перед тобою, – Світі потиснула руку Райпуру. – Ще вранці я вважала, що ти граєш проти Люка.

– Маєш право. Після того, що я зробив з його репутацією, мене важко назвати хорошим, – індієць усміхнувся.

– Янтаріє, – звернувся до неї Люк, – ти не проти проїхатися з Райпуром?

– А він в курсі, що у мене є хлопець? – вона підморгнула Яношу і застрибнула на байк.

– Ви так неочікувано з’явилися, – озвався Макс. – Я думав, що буде справжня погоня, як у кіно!

– Не хвилюйся, зараз Мустафа влаштує тобі навіжені гонки, – Люк вказав на третього мотоцикліста, який щось емоційно розказував Світі.

– За мене не хвилюйтесь, – Рустам визирнув із вікна. – Я вже звик до постійних пробок.

– Ну і хто з нас живе у «ритмі черепахи»? – іронічно спитав Янош.

Рустам щиро розсміявся.

Чотири швидкісні мотоцикли з ревом помчали автострадою. Повз них один за одним проносилися хмарочоси. На черговому з’їзді колона гонщиків звернула праворуч. Під’їзди до вілл із власними піщаними пляжами розходились у різні боки від основної магістралі і нагадували собою гілки пальми.

Світі зрозуміла, що вони заїхали на штучний острів – точну копію того, на який вона приземлялася з Люком на парашутах. Тільки, на відміну від пустельного острова з картонним офісом, цей був заселений людьми.