– Там суцільна пустеля. Пісок і сонце. Вижити без води, мого джипу і gps-навігатора – жодних шансів...
– Рустаме, – перебила його Янтарія, – я сподіваюся, це у тебе таке почуття гумору, бо я не готова до пустельного екстриму.
– Ніколи не дізнаєшся, доки не спробуєш, – Рустам усміхнувся і вивів свій білесенький джип за місто.
Дорога йшла далеко за горизонт. Картина за вікном ставала ще більш одноманітною. З усіх боків стелилися безкінечні жовті бархани. Від одного погляду на них пересихало в роті.