Глава 10

Світі з легкістю відшукала ресторан. За прозорими дверима стояли розкішно вбрані столи, а за ними відкривався неймовірний краєвид. Ніби чарівна яхта здіймалась у небо і запрошувала випити лимонаду посеред хмар.

Настрій Світі був далеко не романтичним, їй хотілось якомога швидше покинути це місце. Але знайомий силует біля вікна змусив її передумати.

– Люку, – вона кинулася йому в обійми і одразу ж відсторонилась, – я дуже за тобою скучила, але що за маячня тут відбувається?

– Світі, ластівко моя, не дратуйся, тобі це не личить. Я все-все поясню, але нам треба «робити звідси ноги».

Люк ніжно взяв її за руку і повів через кухню.

– Я знайомий із шеф-поваром. У нього краще лимонне желе в усьому світі. Учора він ненароком показав мені цей запасний вихід, бо його керівництво влаштувало незаплановані посиденьки.

За морозильними камерами знаходився ліфт. Люк дістав пластикову картку і провів нею біля сенсорної панелі. У шахті ліфта щось зашелестіло. Буквально через секунду Люк завів приголомшену Світі в кабіну.

– Ого, то тобі шеф і картку про всяк випадок дав?

– Та ні, я її позичив у нього, – Люк відчув на собі докірливий погляд Світі. – Я поверну, чесно! Слухай, на стоянці за червоною Феррарі стоїть мій байк. Ось ключі. Чекай на мене з увімкненим двигуном, окей?

– А ти?

– А я підготував сюрприз для нашої служби охорони.

Світі кивнула. Вона зрозуміла, що скоро обов’язково знайде відповіді на всі запитання, але зараз треба діяти.

– Давай! – Люк вказав Світі на байк, а сам натиснув щось у своєму смартфоні.

Тієї ж миті спрацювала сигналізація. На другому поверсі автостоянки забігали, розмахуючи руками, чоловіки в темно-сірих костюмах.

– Вони не зможуть відчинити двері без перезавантаження. – Люк сів позаду Світі, ледь стримуючи зухвалу посмішку. – Це хороша новина!

– А погана?

– Перезавантаження триває менше хвилини, тому тисни на газ якомога сильніше!

Світі не треба було довго вмовляти. Байк із блискавичною швидкістю виїхав на автостраду. Переповнені трафіком вулиці Дубаю – не краще місце для гонок, але Світі не збавляла обертів.

– Ох, Райпур! Ти перестарався, – Люк помітив машину служби безпеки корпорації. – Світі, скоріше звертай праворуч до станції метро! За нами – хвіст.

Світі увімкнула сигнал повороту і, маневруючи між машинами під гудки розлючених водіїв, припаркувалася біля входу.

– Люку, чому ми покинули твій байк і куди їдемо? Що хоче Райпур? Що тепер буде з Максом, Яношем, Янтарією? Що, врешті-решт, буде з нами?

– Не тут, ластівко... – прошепотів Люк.

На щастя, потяг прибув, щойно вони зайшли на станцію.