Глава 7

Аеропорт був на диво майже порожнім. Новий термінал тільки починав свою роботу. Світі сподобалася відсутність черг і звичної метушні з валізами, але без людей масштабні конструкції мали безглуздий вигляд.

– Трохи лякає така тиша, – Янтарія звернулася до працівниці аеропорту, яка люб’язно видала їй посадковий талон.

– Вам пощастило. Гості «Еміратських авіаліній» першими відчують на собі переваги нового терміналу. Завтра сюди будуть переведені всі міжнародні рейси, – усміхнулась дівчина. – Так що, насолоджуйтеся тишею. Приємного польоту.

Після проходження паспортного контролю Світі зателефонувала бабусі Зої і переконалася, що та знає про табір, який організувала компанія Люка. А також про те, що Світі люб’язно погодилася супроводжувати Тіма в цій подорожі. Більше інформації старенькій не треба було знати.

Друзі пройшли двома довгими коридорами і опинилися в просторому залі очікування. До посадки на літак залишилася година. Тіма поки що ніхто не бачив. Усі зійшлися на думці, що можна відпочити.

Гудіння працюючих кондиціонерів, потріскування кавових машин та легкий гуркіт проїжджаючих валіз злилися воєдино. Аеропорт співав свою колискову.

Голос диктора, який оголосив про початок посадки, спрацював для Макса як будильник. На якусь мить він задрімав у новенькому кріслі і тепер мав вигляд людини, яка не розуміє, що відбувається. Це відчуття швидко минуло, коли Янтарія кивком голови вказала на когось у кінці коридору. Тім стояв біля вікна, спостерігаючи за літаками.

– Пам’ятайте про домовленість, – сказав Янош, – робіть вигляд, наче ви не знаєте один одного.

– Так-так, ти правий. Пограємось у мовчанку, – Макс декілька разів кивнув.

З бокової кишені рюкзака він дістав два наручні годинники.

– Це був подарунок Люка на мій день народження, – Макс простягнув Світі один із них. – Я їх ще не запускав, але тут має бути і gps-навігатор, і вихід в інтернет. Для подорожі незамінна річ. Хотів тобі віддати в горах, але зараз вони будуть доречні, як ніколи.

– Тільки хочу вас попередити, друзі мої, – Янтарія зробила невинний вигляд. – Щоб подивитися котра зараз година, вам, як мінімум, треба знати найдовшу річку у світі, або, ще гірше, скільки сантиметрів довжина цього коридору. Це ж Люк!

Усі розсміялися та попрямували до літака.

На вході пасажирів зустрічали дві стрункі стюардеси. Їхні білосніжні усмішки та солодкий аромат східних парфумів одразу зачарували Світі.

Зайнявши своє місце, вона ввімкнула екран, вмонтований у переднє пасажирське крісло, і простежила план польоту. Летіти мали п’ять годин.

Світі озирнулася навкруги. Макс вже дрімав. Для Яноша заснути теж виявилася справа на хвилину. Янтарія щось писала у своєму блокноті в передчутті феноменального посту про арабський світ. Хтось засміявся поруч. Через прохід біля ілюмінатора сиділа маленька дівчинка. Щойно стюардеса принесла їй розмальовки, бурхливій реакції юної пасажирки не було меж. Світі ж хотілося побачити ще одне дитяче обличчя… Вони зустрілися поглядами. Тім непомітно кивнув головою і натягнув навушники, показуючи усім своїм виглядом, що все окей.

Через п’ять годин нічний Дубай зустрів друзів розмаїттям своїх вогнів. Ніби море маленьких ліхтариків розлилося на тисячі кілометрів. З висоти пташиного польоту місто було прекрасним. Капітан оголосив, що літак підлітає до аеропорту, і попросив не вставати до повної зупинки.

Дубайський аеропорт жив своїм окремим життям. Ніч не стала на заваді жвавому спілкуванню тисяч людей. Звідусіль майоріли вогні вказівників і мобільних карт, звучали сотні різних мов, голограми працівниць аеропорту вказували шляхи до виходів.

Забравши свій багаж, Тім вийшов у зелений коридор. За ним слідом йшла Світі. Вона впритул наблизилася до хлопця і якомога непомітніше поклала в його кишеню gps-годинник, який подарував їй Макс. Тім зробив вигляд, що цього не побачив.

Біля виходу стояли люди з табличками в руках. На кожній з них були написані імена пасажирів, на яких вони чекають. Чоловік в довгому білому вбранні з прізвищем Тіма на табличці доброзичливо усміхнувся хлопцю і взяв його невеличку валізу. Лише перед тим, як сісти в машину, Тім ненароком кинув погляд на Світі. Їй понад усе захотілося кинутися до нього, вона навіть зробила ривок вперед, але Макс встигнув схопити її за руку.

– Згадай слова Люка. За Тіма можна не хвилюватися, з ним все буде добре.

Світі покірно кивнула.

– Друзі, – сказала Янтарія, – карету подано.

Тієї ж хвилини на стоянку під’їхав білий джип.

– Не тільки у тебе, Яноше, є друзі в Еміратах, – продовжила Янтарія. – Знайомтесь, Рустам – мій добрий друг із Манавгата. Пам'ятаєте, я вам розказувала, як його мама врятувала мене від голодної смерті.

– Не перебільшуй, Янтаріє, – втрутився в розмову Рустам. – Краще скажи, ти реально збиралася жити не в моєму готелі?! Що б я потім мамі сказав? Заперечення не приймаються!

Рустам видихнув і, охолодивши свій турецький запал, спокійно продовжив: