Глава 4

Піцерія «Пікселі» починала наповнюватися молодими людьми, які не зводили очей зі своїх гаджетів. Запах ароматної кави Шефа дражнив зголоднілих відвідувачів. Янтарія стояла біля каси, а Світі поглядом шукала того, з ким вкрай необхідно поговорити.

Він сидів у куточку за величезним кактусом подалі від людей. Шеф якось вичитав, що кактуси вбивають радіацію, тому розставив мало не у кожного стола ці вічнозелені рослини. Очі хлопця були зосереджені на невеличкому планшеті. Швидкими рухами він натискав щось на екрані і весь час озирався навкруги.

Світі усміхнулася, підійшла до Тіма і невимушено спитала:

– Привіт, як справи?

– Нормуль, – бадьоро сказав Тім, – чим я можу допомогти?

«Сама ввічливість, – подумала Світі, – такий же галантний, як і Люк».

– Ти знаєш, про що я хочу з тобою поговорити?

Тім серйозно подивився на Світі і перейшов одразу до справи:

– У Вас має бути пароль. Тільки тоді я щось скажу!

– Не любиш зайвих балачок? Так, Тіме? Окей, тримай, – Світі протягнула йому свій телефон. – Люк прислав це повідомлення вчора перед своїм віртуозним шоу. Я так розумію, це більше для тебе, ніж для мене.

Тім одразу знайшов, що шукав. У папці з повідомленнями було лише одне смс.

Світі. 18:45. Пікселі. Будь ласкава, забери в Тіма мої електромагнітні датчики.

Т-12

Дубай. Осло. Венеція. Інсбрук. Руан. Янгон. Йорк.

Саванна. Ванкувер. Іракліон. Тбілісі. Ісламабад.

– Я думала, що Люк приїхав і вирішив зіграти зі мною в міста, – спробувала пожартувати Світі, – та замість того я зустріла його зухвальну витівку і тепер взагалі нічого не можу збагнути. Тіме, що це за пароль? І що все це означає?

– Дивись. «Т» – це я, Тім. «Дванадцять» – кількість літер у реченні. А далі все просто. Читай лише перші літери міст.

Світі взяла телефон. Учора вона не могла заснути від думок про ці міста. Що між ними спільного? Що Люк хотів цим сказати? Тепер усе стало зрозумілим. Відповідь лежала на поверхні.

Дубай

Осло

Венеція

Інсбрук

Руан

Янгон

Йорк

Саванна

Ванкувер

Іракліон

Тбілісі

Ісламабад

«Довіряй Світі» – пароль занадто простий, але тільки тоді, коли знаєш, що шукати.

– Ну то коли ти вже можеш мені довіряти, – усміхнулася Світі, – будемо друзями. Зізнаюсь, я чекаю від тебе більше інформації. До речі, ти щось їв сьогодні?

– Ні.

– Максе! – гукнула Світі. – Нам піцу з подвійним сиром, будь ласка!

Макс кивнув, він давно зробив замовлення і чекав знаку від Світі.

– Тіме, ти не проти, якщо я покличу моїх друзів?

Тім хвилину сумнівався і врешті-решт мовив:

– Якщо ти їм довіряєш, то твої друзі – мої друзі.

«Такий же мудрий, як і Люк», – подумала Світі, а вголос лише сказала:

– Вони тобі сподобаються.

– Привіт, малий! – весело виголосила Янтарія. – Ти такий душка! Що за таємниці скривають твої очі? А?

– Янтаріє, не тисни на хлопця, – Макс поставив перед Тімом сік та піцу, а кожному в руки видав львівську каву з цедрою в паперових стаканчиках.

– Мням-мням! Те, що лікар прописав! – Янтарія зробила перший ковток.

Світі не квапила Тіма. Вона добре розуміла, що без цього хлопчини зайде в глухий кут. Брат Люка був із тих дітей, хто сам вирішує, коли і про що йому говорити. Світі завжди вважала, терпіння – її головний козир.

– Люка хочуть заарештувати, – несподівано заговорив Тім.

– Ще б пак! – сказав Янош. – Після вчорашнього я його теж по голівоньці не погладив би.

– Не тут, – продовжував Тім, – там, у Дубаї. Більше я нічого не знаю. Тиждень тому мені прийшла посилка з повною інструкцією від Люка, що я маю робити. – Тім почав шепотіти, і всім довелося притиснутися якомога ближче один до одного. – Треба було зробити один трюк у «Пікселях».