Глава 2

Янош, кремезний здоров'як із добрими очима, сидів навпроти Світі. Кожного разу під час розмови він «угукав» і хитав головою, мов «продовжуй далі». Цього разу «угу» Яноша звучало не менше ста разів. Хто б сумнівався, що ця історія з Люком так зацікавить спадкоємця угорських археологів.

Дідусь і бабуся Яноша прославились у Будапешті своїми знахідками артефактів дев’ятнадцятого століття. Залишивши чималу спадщину своєму улюбленому онукові, вони мріяли, що з нього виросте великий історик. Та цьому бажанню не судилося здійснитись. Янош після закінчення університету переїхав до України, відкрив власний розважальний клуб і майже нікуди не виходив з нього. А ще він вже шість років був таємно закоханий у чарівну Янтарію. Вона ж про це навіть не здогадувалась.

– А Янтарія? Вона в курсі, що ви про неї забули? – спитав Янош.

– Не хвилюйся за неї, вона вже їде до нас, – Макс поклав руку на плече другові. – Завтра вранці буде вдома. Заберемо її, поїдемо до Шефа, усе з'ясуємо, як завжди ми це робимо, а потім, нарешті, рушимо відпочивати. Може, Яноше, ти таки приєднаєшся до нас?

– Не думаю, Максе, ти ж знаєш, мені ніколи відпочивати. Ще й батько об’явився. Сказав, що я йому потрібен в одній справі, – Янош поглянув на Світі. – Я тому і телефонував. Хотів порадитися з тобою.

– Про що? – запитала Світі.

– Давай потім про це, може усе вирішиться само собою, – невпевнено відповів Янош.

– Якийсь чудний ти сьогодні. То ти мені телефон від дзвінків розриваєш, то слова з тебе не витягнеш, – Світі здвигнула плечима. – Захочеш поговорити, знай, я завжди готова.

Янош випалив своє «угу» і видав ключі від кімнат для гостей, що знаходилися на другому поверсі його клубу.

– Дивно, Яноше, батько дає про себе знати лише на твій день народження. А до нього ще півроку, – сказав Макс, піднімаючись сходами.