53

Щойно Катя помітила блакитний дорогий автомобіль, їй стало ще більш зле. Адже втихомирити Романа можна на раз-два. А от з розповідей Світі дівчині було відомо, що вдача Алекса потребує багато кращого. Ну і ну!

–Господи, ні... – прошепотіла вона. Хтось із хлопців присвиснув та сказав лайливі слова.

–Брат, кажеш? – поглянув прискіпливо на Катю Ярослав. Дівчина не мала слів, тому просто злякано похитала головою.

Першими вийшли з автомобіля ті, кого Марко миттю впізнав. По його обличчі розтягнулась гидка посмішка. А от коли з дорогої Камаро вийшов відомий співак, він розгубився. «Це жарт якийсь? – подумав. – Хтось зі знайомих актора найняв чи що?» Проте спантеличеність хлопця тривала недовго. Коли Алекс Рікс підійшов до нього впритул та пафосно зняв сонцезахисні окуляри, злість знову заполонила розум, а руки міцно стиснулися в кулак.

–Привіт, Марку! Поговоримо? – супротивник майже навис над ним, сміливо дивлячись в очі. – Я ж просив їй не телефонувати більше. Чи ти мене неправильно зрозумів?

–Вона сама напросилася, ясно?! – Марко від злості аж почервонів, Алекс же тримався спокійно. – Вона спочатку покрутила задом переді мною, а потім обламала! Хвойда паршива!

Співак поклав руку на плече Марка, дуе близько до шиї, й добряче стиснув його, зле посміхнувся, блиснувши очима, що оскаженіли, й промовив:

– Друже, краще тобі перепросити у мене, поки я не розгнівався. А потім і перед нею.

–Не буду! – заперечив Марко й скинув руку, що тиснула на плече.

Ярослав, який стояв неподалік, зрозумів, що бійки не буде, щойно з автомобіля вийшов співак. Він вчасно підійшов до розлюченого Марка, що нагадував йому зараз маленького чихуахуа, який гавкає на бульдога, та відтягнув за шию на кілька слів.

–Ти знаєш, що його продюсер двоюрідний брат однієї шишки? – запитав тихо. Так, щоб інші не чули. Марко відповів, що йому байдуже, щоправда, непристойними словами. Тоді Ярослав ще тихіше сказав йому ім'я. І воно таки зупинило Марка, добряче загнавши у ступор. Він знав цю людину, адже його батька «кришувала» саме вона.

–Раджу попросити вибачення, загнати голову в дупу й більше ніколи не забивати стрілку тому, кого не знаєш, – прошипів Ярослав та дав другові запотиличника, наче дитині, яка нашкодила.

Марка, наче блискавкою вдарило, він офігівав від всього, що трапилось. Від того, у що ледь не встряв. Він розвернувся і з закритими очима сказав тихе ганебне «пробач». Десь позаду зітхнула Катя.

–Не чую! – гукнув йому Алекс, адже доволі далеко стояв.

–Пробач! – надламаним голосом повторив Марко.

–А тепер дзвони їй! – наказав. Хлопець без слів підкорився.

***

Світі вже не спала, вона повторювала кляту економіку, через те була дуже зла. Тому коли на екрані помітила ім'я Марка, навіть зраділа, що зможе зігнати на козлові злість.

–Алло! Ти дістав уже! Чого дзвониш з самого ранку? Мало по пиці отримав? – накинулась дівчина зі запитаннями.

–Я пробачення хотів попросити! – зле перебив її хлопець, зиркнувши в сторону Алекса, який явно не зрадів жорсткому тону й підняв на лоба одну брову від здивування. Тон Марка одразу ж пом'якшав: – Пробач мені, гаразд! Я був не правий! І телефонувати тобі не збираюсь відтепер!

–Йди до біса зі своїми вибаченнями! – заверещала Світі. – Ти ще раніше не міг зателефонувати...

Далі Марко вирішив не слухати, завершив дзвінок і ганебно вернувся у свій автомобіль, очікуючи за кермом інших хлопців.

–Я сам їй все скажу. Потім, – кинув Алекс переляканій подрузі Світі, яку бачив на знімках в її інстаграмі.

Катя стояла як вкопана ці кілька хвилин, поки йшла перепалка. Вона не могла поворухнутись, адже боялась, що Алекса тут поб'ють прямо на її очах і Світі їй цього нізащо не пробачить. За Ярослава дівчина взагалі не хвилювалась, навіть не усвідомлювала, що з ним могло щось трапитись. А коли Алекс Рікс, якого вона вперше сьогодні побачила зблизька, сказав їй (так, так, саме їй!) мовчати, то вона не говорила аж до того моменту, коли зустрілась зі Світі на порозі її квартири.

–Що з тобою? – запитала подруга в Каті.– Не виспалась, – пробурчала у відповідь дівчина й вони разом пішли до ліфта, обговорюючи новий цікавий серіал, який начебто не дав їй виспатись.


*****
Сесія. П'ять букв, а стільки мук. Сесія. Сесія. Сесія. Сесія. Якщо повторювати слово багато разів підряд, то перестаєш розуміти його сенс. От би сама сесія розчинилась, як і її значення. Сесія не дає мені проводити час з ним. 

Насправді знаходитись поряд з Алексом – мука. Але й кайф, радість. Ми стали друзями, доволі близькими, хоча й не настільки близькими, як мені того хотілося б. За весь час, що ми працюємо разом, я зрозуміла, що він цікавий та розумний чоловік. Так, саме чоловік, адже дорослого в ньому більше, ніж юного. Проте іноді пролітає щось таке веселе та завзяте, від чого хочеться сміятись без упину. Як от сьогодні, після мого останнього іспиту. Алекс вирішує влаштувати для своєї команди пранк. Звісно, ніхто й не здогадується, чому саме він збирає нас всіх разом у своїй новій квартирі. Ремонт у ній, до речі, відпадний. Яскравий, у синіх тонах. Чи варто говорити, що з недавніх пір це мій улюблений колір? Гадаю, що ні.

–Я вирішив покинути музику, – сумно промовляє хлопець, опустивши погляд, коли всі збираються в тій самій кімнаті з великими вікнами.

Звісно, я ще нічого не знаю про розіграш, тому першою починаю... плакати. Решта присутніх просто мовчать, ніби в траурі. Здається, не вірять. Не витримую та тікаю до вбиральні, щоб не бути посміховиськом. Так ганебно невчасно заплакати можу тільки я. 

Згадую, скільки задоволення принесла його музика, скільки разів вона підтримувала мене, а тепер все закінчилося. Алекс Рікс закінчився. А день так гарно починався, я ж однією з перших закрила сесію, раділа, що нарешті побачу його після кількох днів розлуки. Мені завжди здавалось, що вони з музикою нерозлучні. Їх не можна уявити порізно, це ж одне ціле...

Чую сміх за дверима, проте досі не розумію, що це простий жарт. 

–Світі... – стукає хлопець у двері.

–Що? – запитую рівним спокійним голосом. Скільки ж сил на це йде!

–Я пожартував... Вибач, не думав, що ти так відреагуєш. Виходь, благаю.

Задихаюсь від обурення. От нахаба! Щойно відкриваю двері, він миттю заходить та обіймає, не даючи й «доброго» слова вставити. Звісно, я розтаю і вже й не хочеться сердитись та сварити, але все-таки бурчу, що він дурень.

–Цукерочко, не ображайся! – ще міцніше стискає мене, а потім несподівано відпускає. – Ходімо, сьогодні в мене щось типу новосілля.

Усміхається й зникає, а я ледь не плачу, адже він знову мене подражнив обіймами й утік. Останнім часом таке трапляється постійно. І це розбиває мені серце.

Вертаюся непомітно та сідаю поряд з Ліною. Всі розмовляють про якусь поїздку, наскільки я розумію, за кордон.

–...хочу поїхати на кілька днів раніше, – розповідає задоволено Алекс, – можливо, хоч відпочину, раз моя відпустка накрилась.

Відчуваю себе студенткою, яка запізнилась на заняття й пропустила найголовніше, а тепер не може спіймати суть матеріалу.

–Круто, – підтримує його Ліна, – сам поїдеш?

–Ні, разом зі Світі, – відповідає незворушно.

Я кам'янію. Звісно, Алекс попередив мене про те, що можливі поїздки за кордон, я навіть зробила закордонний паспорт. Однак і подумати не могла, що трапиться це так швидко.

–Коли? – запитую захриплим голосом. Всі на мене звертають увагу.

–Через три дні, – усміхається мені хлопець.

–А куди?

–Це Європа, – каже хлопець, – детальніше потім дізнаєшся.

Весь залишок цього дивного вечора почуваюся спантеличеною. Я ніколи не подорожувала в літаках. А що як мені буде страшно? Здається, у людей навіть паніка буває...

Коли прощаюсь з хлопцем, майже останньою, він мене трішки заспокоює. Тим, що я подорожуватиму не сама. Він обіймає мене на прощання, садить в таксі та просить обов'язково повідомити, коли я приїду додому.

А вдома мене зустрічає мама і я їй розповідаю, як минув мій день.

–Добре, хоч на таксі посадив, – коментує мама, дивлячись на годинник. – Все, я йду спати, а ти давай речі збирай. Можливо, доведеться щось докупити.

–А що взагалі потрібно? – задумуюсь вголос.

–Це ти у свого Алекса запитай, – усміхається мама та цілує мене в чоло.

–Він не мій... – бурчу їй услід та відкриваю месенджер, щоб написати співаку.

–Настільки не твій, що ти навіть цигарки покинула за його проханням! – гукає мама вже зі своєї кімнати. Звідти ж лунає сміх тата.

–Я це для себе зробила! – виправдовуюсь.

Я й справді тепер не палю. Тижнів зо три. Не можу порушити обіцянку. Бувають моменти, коли аж тіло ломить і серце від бажання пече. Проте стримуюсь. Не думала, що слова «я обіцяю» можуть мати таку неймовірну силу.

«Я вдома, все гаразд. Куди ми летимо? Я маю знати, щоб взяти потрібний одяг.» – пишу Алексу, вернувшись у свою кімнату та закинувши ноги на голу стіну. Майже голу стіну, тепер там висить фото, яке я зробила нещодавно. На ньому Алекс з моєю улюбленою чарівною усмішкою дивиться вверх, ледь-ледь повернувши голову вбік. Мені здається, це найкраще його фото.

«Від п'ятнадцяти до двадцяти трьох. Це все, що можу сказати=)»

Спершу я не розумію цього шифру, проте пізніше все ж до мене доходить, що він має на увазі температуру повітря.

«І купальник. Обов'язково відкритий»

Співак додає емодзі усміхненого чортеняти, чим викликає мою усмішку. Нахаба! Дивлюсь на його фото і додаю вже вголос:

– Найкрасивіший нахаба...