Розділ 6. МАТИ САМОГУБЦІВ

Спогади СОЛ, лютий 2011 р.

Клементина та Лестер привели СОЛ до бога смерті – Танатоса. Бо краще він ніж директор Академії який з цього зробить трагедію. Але не встигли вони прочинити двері бібліотеки Чистилища та дійти до його кабінету, як він гаркнув:

— Якого біса ти тут робиш? - Його питання було адресована СОЛ яка загадково посміхалася та  байдуже знизила плечами.  — Ми так не домовлялися.

— Йому потрібен хоч якийсь, але хранитель, - промовила СОЛ. З цього моменту Клементина та Лестер не розуміли про що ці двоє говорять.  

— Це не твоя проблема.

— Я мати самогубців, це моя проблема, - СОЛ, стояла на своєму.  

Клементина дивилася на подругу і не впізнала її, щось в ній було дивним та чужорідним. Танатос хотів ще щось додати, але помітив Клементину та Лестера.

—  Вимітайтеся, - проричав він до мисливців.

Клементина хотіла залишитися, незважаючи на крики бога смерті, але Лестер схопив її за руку та потягнув до виходу з бібліотеки. Коли бог смерті та мати самогубців залишилися на одинці, вони продовжили сварку.

— Соломія, коли ти перероджуєшся тобі кожний раз стирають пам’ять, але ти все одно пам’ятаєш. Як же це бісить. – зітхнув Танатос.

— Я повернулась, бо покровителька самогубців, а Харон поглинув душу Крістофера. Його буде тягнути померти, тому йому потрібен такий хранитель як я. Його попередній хранитель від нього відмовився, бо вважає що той скоїть самогубство. Але це не його вибір, а помилка Харона.

— І як ти йому допоможеш? Крістофера все одно будуть судити як самогубцю і покарають на вічне переродження.

— Через це я й повинна стати його хранителем, щоб все йшло за планом. Він повинен стати наступним Хароном.

— Невже Химера знову зловила ведіння та продовжила писати літопис /нашого світу.

— Не вона…, - СОЛ зробила паузу, а потім продовжила, - Якщо Кріс стане наступним Хароном , це стане каталізатором для повернення істинного Оракула.

— Добре, можеш взяти під опіку душу Крістофера.

— А письмовий дозвіл від Гекати?

— Про формальності можеш не турбуватися, я все владнаю.     

Після цих слів бог смерті пішов до свого кабінету, а СОЛ направилася до Академії у відділення хранителів. Будівля хранителів нагадувала Храм Святого Сімейства. Насправді це він і був. Бо у кожного є своє місце сили: у мисливців це Кельнський Собор, а у цілителів  Будинок купця Ш. З. Йоффе.  

СОЛ пройшла повз дерево життя Світу АЛЬЮМІВ та направилась по кам’яним сходам на другий поверх до бібліотеки. Таких бібліотек чотири: в Чистилищі в Академії мисливців, цілителів та хранителів. В бібліотеці хранителів можна знайти книгу/досьє на кожну живу душу. СОЛ прийшла за книгою яка присвячена Крістоферу Лі. Їй не потрібен бібліотекар, бо істинний хранитель відчуває свого підопічного. Бібліотека має форму ротонди яка йде на тринадцять поверхів в низ. Кожен з поверхів нагадує лабіринт з поличок в яких легко можна заблукати й не знайти вихід, тому першокурсники користуються послугами бібліотекарів які знаходяться на кожному з поверхів.

Спустившись на п’ятий поверх, СОЛ знайшла книгу на корінці якої було написано Крістофер Лі, вона відчувала зв’язок з книгою. Розгорнувши книгу вона уважно звірила данні. На сторінці де була фотокартка та короткий опис, стояла помітка біля графи хранитель – «відмова», а коли СОЛ доторкнулася до напису у графі хранитель з’явився повий підпис: Соломія Ріхтер (СОЛ).

Хранителька задоволено посміхнулася.           

∞

 Крістофер та Клементина поспішали на заняття з фізичної підготовки мисливців. Спортивний майданчик розташовувався у тіні готичного собору Академії — темної величної споруди, чий шпиль, здавалося, пробивав небеса. Кам'яні фігури горгулей спостерігали згори за кожним рухом студентів, а зі старовинних вітражів сочилося яскраве світло, створюючи химерні тіні на потрісканій плитці. Студенти третього курсу вже зібралися та пошепки обговорювали майбутні випробовування які міг придумати на цей раз професор Сфінкс. Коли Крістофер та Клементина наблизилися, розмови стихли, а студенти, ніби за неписаним наказом, розступилися, створивши вузький коридор, що вів до центру майданчика.

Крістофер звик до цих поглядів — колючих, повних сумніву та прихованого страху. Його зарахували до факультету мисливців одразу на третій курс, минаючи перші роки підготовки. Такий успіх зазвичай викликав захоплення, але не в цьому місці. Його мітка Харона — темний знак на зап’ясті, який, мов мовчазна печать, нагадував про те, що він одного дня стане новим Хароном замість свого наставника — викликала у студентів холодний трепет.

— Дивись, це він, новачок із міткою Харона, — шепотів де Морьє, але його тон був більше насмішливим, ніж захопленим. Він все ще не міг змиритися з присутністю Крістофера.                                  

— Занадто слабкий для мисливця, — говорили одні.
— Надто самовпевнений для новачка, — бурмотіли інші.