Розділ 5. МИСЛИВЦІ

Спогади Клементини, лютий 2011 р

 Маркус та Клементина єдиними, хто пройшов стажування та приєднався до основного курсу підготовки мисливців. Але після того, як Гертруді стерли пам’ять, в Маркусі щось зламалося — щось людське і дуже важливе. Різких змін не відбулося, але Клементина відчувала, що з ним щось не так, бо він більше не згадував про Гертруду та навіть про СОЛ, наче їх зовсім не було. Він зациклився на навчанні і швидко досяг успіхів. Поки Клементина закінчувала перший курс, він завершував другий.

Практикою першого курсу мисливців було чергування біля воріт Потойбіччя. Нудно, не цікаво, а інколи дуже клопітно. Так тренують терпіння у мисливців, але Маркус пропустив цей етап, він одразу почав практики другого курсу — повернення помилково померлих душ назад у тіло. Чи заздрила вона йому? Ні. Вона хвилювалася, бо знала, що з ним щось не так, а поговорити, як раніше, не вдавалося. Близнюки віддалялися, і це відчувалося.

Другом та незмінним напарником Клементини біля воріт Потойбіччя став другокурсник Лестер, чистокровний альюм-мисливець, якого таким чином карали батьки за будь-який вибрик. Лестера можна було впізнати з першого погляду завдяки його яскраво-білому волоссю, яке відбивало світло, наче срібло, і пронизливим блакитним очам, що нагадували крижану гладь озера. Високий і стрункий, з атлетичною статурою, він мав виразні риси обличчя: чітко окреслені скули, тонкий ніс і губи, що часто викривлялися в хитру посмішку. Його погляд завжди був спокійним, але пронизливим, ніби він бачив більше, ніж інші.

За рік навчання разом із чистокровними альюмами, Клементина зрозуміла, що всі вони пихаті та зарозумілими індики, які вважають себе кращими за інших через своє походження і здібності. Всі, окрім Лестера. Він виняток у цьому суворому і жорсткому СВІТІ АЛЬЮМІВ. Його яскраво-біле волосся і пронизливі блакитні очі створювали враження холодної відстороненості, але його внутрішній світ був набагато багатшим і складнішим.

Лестер одним із тих, хто вірить, що світ живих більш яскравіший і живіший. Його батьки, суворі і консервативні першородні мисливці-альюми, ніколи не розуміли його прагнень і мрій. Їхні постійні спроби приборкати його волелюбну натуру і змусити жити за суворими правилами лише викликали в Лестера обурення і злість. В Академії його байдужість до загальноприйнятих норм і відстороненість від інших студентів, дратували багатьох альюмів.

Лестер спокійний і розсудливий, але водночас у ньому живе жага до свободи і пізнання. Він завжди шукає відповіді на питання, які інші навіть не ставили собі. Його цікавить те, що знаходиться за межами звичайного, і він був готовий ризикувати всім, аби лише дізнатися правду. Заздрість чи ненависть інших студентів йому були байдуже. Він не прагнув їхнього визнання чи поваги, його думки і серце належали іншим світам і іншим реаліям.

Єдине, про що він постійно думав, це втеча у світ живих. Лестер мріяв про те, щоб покинути межі Потойбіччя і зануритися в життя, сповнене емоцій, відчуттів і справжніх переживань. Він бачив у цьому можливість знайти своє справжнє місце у всесвіті, де він міг би бути самим собою, не обмеженим правилами і традиціями. Його прагнення до втечі були настільки сильними, що він готовий був піти на будь-які ризики, аби лише здійснити свою мрію.

Дружба між Клементиною і Лестером виникла на ґрунті взаємної підтримки і розуміння. Коли Маркус віддалився від своєї сестри-близнючки після втрати Гертруди, Клементині був потрібен хтось, хто міг би її підтримати. Лестер став тим другом, який був завжди поруч, готовий вислухати і допомогти. Він розумів її біль і самотність, бо сам відчував те ж саме. Їхня дружба була побудована на спільних інтересах і глибокому взаєморозумінні.

Сьогодні душ було не дуже багато — за зміну вісім годин сто душ, по п’ятдесят на кожного. Залишалося не більше п’ятнадцяти хвилин до передачі посту, але саме в цей час завжди щось траплялося.

— Не переживай, сьогодні ми нормально здамо зміну, — сказав Лестер, підморгнувши Клементині, яка нервово крутила в руках пергамент.

— Коли ти так кажеш, завжди щось відбувається, — відповіла вона, спробувавши посміхнутися.

— У списку залишилася лише одна душа, — посміхнувся він у відповідь.

За п’ять хвилин до кінця зміни таки дещо трапилось. Назустріч до них, без супроводу, поміж алеї хвойних дерев по бруківці весело пристрибувала дівчина, яка світилася, наче світлячок. Її постать мерехтіла в сутінках, залишаючи за собою слід із золотистих іскор. Лише коли вона підійшла ближче, Клементина пізнала в ній СОЛ, дівчину-хранительку, з якою проходила стажування. Цього разу її безбарвне волосся було трохи довшим, а деякі прядки були заплетені в косички в яке було вплетене лебедине пір'ячко. На блідому обличчі розсипалися веснянки. Помітивши розгублений погляд рудої, СОЛ посміхнулася і весело промовила:

— Я скоїла самогубство, тому так швидко повернулася, - весело промовила СОЛ, її сміх був легким і безтурботним, як шелест листя на вітру.

— Але... - почала Клементина, її голос тремтів від нерозуміння.

— Я не захотіла чекати, коли стану старою та непривабливою, - засміялася дівчина, її сміх лунав дзвінко, як сріблясті дзвіночки.

— Це проти правил, і тебе немає в списку, - додав Лестер, його голос був байдужим, але уважним.

— Угу, але я є в списку.