ПРОЛОГ

10.10.2022 р.

 Повертатися в рідні стіни Академії, завжди хвилююче та прекрасно, але не для неї. Сьогодні все зовсім не так, ніби зірки склалися в інші міріади, а то й зовсім зникли з небесного полотна. На душі було сумно і мерзлякувато, останнє зокрема через мрякуючий дощ. Тільки от туга була навіяна зовсім іншим. Накинувши капюшон шкіряного плаща на голову, Клементина продовжувала не поспішаючи йти в бік замку. Пробираючись крізь ліс, їй згадався діалог з братом. Вони тоді востаннє разом переступили поріг Академії.

" — Про що задумалася, сестричко?" - обережно почав діалог Маркус, на що дівчина нічого не відповіла. Лише ще більше занурилася у свої думки, але він не зупинявся і поставив запитання повторно, але більш наполегливо.

— Дивне передчуття, хіба ти цього не відчуваєш, братику?

— Це передчуття імбирного пива та банкету.

— Тьху-ти, ну-ти, я серйозно щось недобре відчуваю, а ти все про їжу.

— І що ж ти відчуваєш? - підіграв сестрі Маркус.

— Що найближчим часом наші з тобою шляхи розійдуться. - цілком серйозно відповіла Клем.

— Ми близнюки - у нас один шлях! Більше вони до цього діалогу не поверталися. " 

Ну що ж, Клементина таки мала рацію, її передчуття справдилося, їхні шляхи розійшлися. Чи могла вона щось змінити або запобігти, якби була трохи уважнішою до свого передчуття? Нажаль, але вже нічого не змінити.

 Крізь ліс почали простежуватися обриси готичного замку, іменованого як Академія св. Вальпургії. Велична будова була окільцьована річкою, нагадуючи нам середньовічний замок з укріпленням у вигляді рову з водою. У річки було інше значення, вона слугувала бар'єром між світом живих і світом мертвих, та приховувало замок від непрошених гостей. Цілком зручно, коли паралельні світи тісно існують між собою. А щоб приховати величезну будівлю у всіх перед носом, її просто потрібно втопити. Замок розташовувався в центрі озера, а рів із водою, що окільцьовував його, і був тим самим озером. Для звичайних людей це місце просто озеро не далеко від лісу за містом N.   

Сутеніло. В повітрі стояла тиша.

 Переступивши бар'єр, дівчина увійшла в замок. Клементина зняла капюшон, а з-під нього вибилися кучеряві темно-руді пасма волосся, що хвилями спадали по спині. Колір волосся ідеально пасував до її смарагдово-зелених очей і розсипу світлих веснянок. На похмурому обличчі виникла легка усмішка, бо в повітрі повіяло спогадами про безтурботні дні, проведені з братом у стінах Академії.

Брат-близнюк Клементини - Маркус, помер рівно сім років тому, це стало причиною кинути навчання і піти з Академії. Але Цербер завжди знаходив її та повертав до Потойбіччя. Тепер же вона може спокійно пересуватися між світами. Але сьогодні 10 жовтня річниця смерті брата. Через це вона й повернулася, а можливо через те, що в неї тепер є обов’язки. Потрібно допомогти Крістоферу стати ТІНЬЮ та не дати йому померти як брату.  

Не буває, нічого одночасно, більш хвилюючого і болісного, ніж спогади про того, кого більше немає поруч.

Дівчина занурювалася у спогади, дедалі сильніше й сильніше, які то тішили, то приносили біль. Їй потрібно було прийняти і відпустити, але вона всіляко намагалася уникати цієї теми. Тільки у стінах Академії складно чинити опір минулому. Перше, що впадає в око, коли переступаєш поріг Академії, - величезне дерево, що нагадує вербу, гілки якої спадають до підлоги, а листя світяться небесно-блакитним світлом. Джерело сили - дерево життя АЛЬЮМІВ. Таких дерев життя ще два. Одне в НОРІ, а інше в Чистилищі.

Дерево обрамляли з боків широкі кам'яні сходи, що йшли вниз і вгору. Спустившись, дівчина опинилася в головному залі Академії, що нагадував Колізей, але з чотирма виходами (порталами) обрамленими грецьким ордерами, а в центрі був виступ у формі хреста Сварога.  

 "У Головному залі або як у студентів прийнято його називати "Колізей" було багато народу. Усі зібралися подивитися на новобранців, ну і досхочу об'їстися, бо на честь цього було влаштовано "контрабандний" банкет, тільки через нього директору  вдалося зібрати натовп зі студентів альюмів і напівкровок. Гамірно і жваво, але водночас святково і безтурботно. Треба ж хоч колись відпочивати, бо в буденний час усі зайняті тренуваннями і навчанням, суперництвом і з'ясуванням стосунків. У центрі на викладацькій трибуні Медуза і професор Блеквуд про щось уже перешіптувалися. Синьо-фіолетове волосся Медузи то здіймалося догори, то опускалося донизу, вибиваючи такт тембру її голосу. Блеквуд жестикулював і намагався щось втовкмачити співрозмовниці. Тим часом Маркус і Клем зайняли верхні сходинки між доричним та іонічним порталом. Як перетнули бар'єр, від тривоги і стурбованості Клементини сліду не залишилося. Через часті перепади настрою, Клементина погано вміла контролювати емоції, на відміну від брата. Вона намагалася бути спокійною і холодною, як того й вимагалося від майбутнього мисливця, але її запальний і дикий характер не допомагав у цьому. Лише брат міг утихомирювати її дику натуру.

Зал поступово наповнювався студентами.