Сєвєродонецьк. Вибратися з пекла
30 березня 2022
30 березня
Світло так і не дали.
Зранку я знову прокинулася від холоду. Паша тихо сопів поруч, загорнутий у ковдру. Йому вже три місяці і два дні. У звичайному житті я б раділа цим маленьким датам, а зараз просто дякую, що ми досі живі.
Чутки про евакуацію то з’являлися, то зникали. Казали, що вночі когось таки вивезли, але кого і куди – ніхто не знає. Одні говорили, що автобуси пройшли, інші – що їх розстріляли. Правди не було ніде.
Мама знову почала сумніватися.
– Якщо вони не змогли, то і ми не зможемо, – сказала вона тихо.
– Не треба так думати, – відповіла я. – Нам треба вибратися.
Кум написав, що приїхати не зможе. У місті стає небезпечно.
Я вийшла на вулицю, щоб упіймати зв’язок. Було тихо, навіть незвично. Але ця тиша лякала більше, ніж вибухи.
Люди сиділи у дворах, хтось розпалював багаття, щоб приготувати їжу. У багатьох будинках вибиті вікна, зруйновані дахи. Ми всі чекали… тільки ніхто вже не знав, чого саме.
Увечері знову почався обстріл. Ми з Пашею сховалися в підвалі. Я намагалася заколисати його, але руки тремтіли.
Ще один день у пастці. Ще один день без відповіді.
#1009 в Молодіжна проза
#1869 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.03.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
