Житлова забудова та комунальне господарство Сєвєродонецька

Історично забудова Сєвєродонецька розпочалася з кварталів № 1 та № 2, які розташовані між вулицями Енергетиків, Богдана Лищини, Сметаніна та Партизанської. В 1934 році тут були побудовані перші бараки та перші будинки робітничого селища. Надалі забудова велася в східному напрямку, поквартально, будинками серій, які на той час будувалися в СРСР. Тож у межах одного кварталу знаходилися житлові будинки переважно одного типу. Але були й поодинокі будинки інших типів, які були побудовані пізніше на місці знесених будівель. Квартали, розташовані в різних кінцях міста, дуже відрізняються один від одного типами житлових будинків. Найстаріші квартали забудовані переважно двоповерховими 3-під’їзними будинками з шатровими дахами. У п’ятдесяті роки місто забудовували 3-поверховими цегляними будинками, у 60-ті роки — 4-поверховими цегляними або блочними, пізніше — 5-ти поверховими блочними.

Це стара частина міста. Вона включає 61 квартал житлової забудови та 23 квартали, в яких розміщені громадські та промислові об’єкти та немає житлових будинків. Стара частина міста забудована більш щільно та переважно будинками від 2-х до 5-ти поверхів. Але в цій частині міста розташовуються і квартали з більш новою забудовою. Це 62-й квартал та квартал МЖК «Мрія» (квартал 36), вони також опалюються СТКЕ. У старій частині міста розташовані основні райони приватної забудови — «Лікарняне містечко» (квартал 9-а), «Котеджне селище» (відоміше сєвєродончанам під назвою «Царське село» — частина 32-го кварталу) та район автовокзалу (квартали 38-б, 39, 39-а, 40). У лікарняному містечку налічувалося 160 будинків котеджного типу, в яких проживали 461 особа. У районі автовокзалу було збудовано 265 будинків котеджного типу, в яких проживали 631 мешканців.

Нова частина міста — це десять мікрорайонів (мікрорайони 74–84), розташованих на схід від проспекту Космонавтів. Тут дещо інша просторова орієнтація вулиць, ніж у старій частині (у старій частині Гвардійський проспект спрямований на північний схід, у новій — на південний схід), значно просторіша (і більш поверхова) забудова. Уздовж вулиць у цій частині міста розташовуються переважно дев’ятиповерхові будинки, у середині мікрорайонів — п’ятиповерхові. Тут інша схема тепло та водопостачання — через центральні теплові пункти, розташовані в мікрорайонах. Тепло сюди подавалося не від ТЕЦ, як у старій частині, а від котельні комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго». У мкр. 84 був розташований район забудови котеджами — комплекс «Камелот» (вул. Айдарська, Сосюри, ​​Київська тощо).

На 01.01.2015 року в Сєвєродонецьку було 821 багатоквартирних будинків, з яких у 88 були створені ОСББ, 2 багатоквартирні будинки були відомчими (СВО «Підземного зберігання газу»), 1 — у приватній власності. Загальний житловий фонд становив 2662,5 тисячі квадратних метрів, у середньому на одного жителя припадало майже 26 квадратних метрів житла.

У місті (без урахування районна Щедрищеве) було 56 вулиць, бульвар, 4 проспекти, 5 провулків, 3 площі, шосе та квартал зі статусом вулиці.

Дві будівлі міста були пам’ятками архітектури, це ДК «Хіміків» на бульварі Дружби Народів, 37 та будівля театру, бульвар Дружби Народів, 21.

Будівля театру була введена в експлуатацію в 1953 році, вона була збудована за типовим проєктом архітектора О. С. Неслуховської. Чотири попарно з’єднані колони несли трикутний фронтон із вирізаною в ньому аркою, підкресленою наскрізним рельєфом. Важливим елементом арки була ліпнина.

У місті було кілька меморіальних дошок, які були встановлені на честь знаменитих земляків та на честь пам’ятних дат в історії міста: на місці першого будинку Сєверодонецька за адресою Лищини, 7, герою Радянського Союзу Сметаніну на будівлі ДЮСШ 2; на честь танкістів, що загинули час звільнення Сєвєродонецька на будинку 1 по вулиці Танкістів; Новикову на однойменній вулиці на будинку 15 та на будівлі міського Палацу культури, на будівлі НДІХІММаш на честь визволення міста, на першій прохідній на честь нагородження хімкомбінату орденом Леніна та там же — на честь присвоєння хімкомбінату імені ленінського комсомолу. Численні пам’ятники були встановлені на вулицях та в скверах Сєвєродонецька — як у радянські роки, так і в роки незалежності України. Деякі з них можуть бути цікавими для туристів. Насамперед це кілька пам’яток біля храму на Соборній площі (воїнам-інтернаціоналістам, чорнобильцям, українському козацтву), цікавий за архітектурою пам’ятник захисникам на меморіалі Слави (вул. Сметаніна), пам’ятник чорнобильцям на вулиці Донецькій.

Після подій 2014 року частину меморіальних дошок та частину пам’ятників було зруйновано. У тому числі внесений до переліку архітектурних пам’яток місцевого значення пам’ятник Леніну на площі Радянській (Миру) та перший пам’ятник Сєвєродонецька, створений сєвєродонецьким скульптором Пухальським, що стояв на перехресті вулиць Першотравневої та Леніна (бульвар Дружби Народів).

У Сєвєродонецьку не було офіційного центру міста, а де-факто їх було чотири.

Площа Радянська (Миру), розташована на розі вулиць Леніна (бульвар Дружби Народів) та Радянського (Центрального) проспекту. Тут розміщувалися будівля міської ради, ПК «Хіміків», готель «Сіверський Донець», проводилися деякі офіційні заходи. Раніше тут містився знесений у серпні 2014 року пам’ятник Леніну, проводилися першотравневі та листопадові демонстрації. Але у 2021 році площу вважали центром міста лише тому, що тут розташовувався будинок мерії.

Площа Перемоги. У будинках, що виходять на площу, розміщувалися Східноукраїнський національний університет, НВО «Імпульс», Льодовий палац, магазин «Мир» (колишній «Дитячий Світ»), готель «Центральний», супермаркет АТБ, інститут НДІХІМмаш. У центрі площі містився каскад фонтанів та пам’ятна стела. У 2014 році в будівлі, що належала НДІХІМмаш, була розташована обласна адміністрація. Через це, і тому, що це найбільша площа міста, останніми роками на ній проводилася більшість міських заходів.