Свою душу я пізнала

Важкий градієнт

Важкий градієнт простягнув мені руку,
А доля свої змінила маршрути.
Колаж із полів і хмар самостійних
Дозволяє зіграти у гру нам осінню.

Рве з середини від дотику твого,
Хочу тебе обійняти з порогу.
Казку лісну ти мені подарив,
Погляд на тебе не раз вже зловив.

Ти не уявляєш, що відчуваю,
Як же в кімнаті тебе я чекаю.
Сни ти пішов розглядати нічні,
А я в коридорі стою у вікні.

Погляд на двері напроти моїх —
Відкриті і просять мене: «Ну зайди!»,
Та я не зайду, ввійду лиш думками
З під погляду в твою зелену нірвану.

Кепку позичила в тебе назавжди —
Вчинки мої кричать тобі правду.
Байдуже те, що всі мене бачать,
Як я самотньо приймаю подачу

Від вітру з вікна коридорного ехо,
Єднає з тобою робота на Le&Co.
А ще — жарти долі та мелодрами,
Прогулянки лісом та завтрашні плани.

Я кепки твоєї на повніі груди
Вдихаю кошмар — любов звідусюди.
Найприємніший жах — бажання тебе
У моїй атмосфері, де плавиться день.

Чекаю тебе, забуваючи зовсім,
Що доля і так поєднує осі,
Ті, які мають плести воєдино,
Як би вони не тікали невпинно.

Та я геть розгублена, мрію дитяче,
Що ти зараз вийдеш, мене тут побачиш,
Підійдеш, спитаєш чому ще не сплю,
А я твоїм милим очам посміхнусь.

Вчинками дурості правди не випʼєш,
Боляче дні лічить до розлуки.
Важкий градієнт, хоча такий звичний,
Тобі простягаю, Вацлав, свою руку.

@VC

Подобається

#647 в Різне
#116 в Поезія

Відредаговано: 01.12.2025