Свою душу я пізнала

Мені би встигнути усе забути

Мені би встигнути усе забути
До того, як забуду хто я є,
До того, як зійду із колії,
До того, як зірву себе із себе.

«Я більше так не можу» —
Скажуть всі в моменти…
Та які моменти?!
Як назвати відчуття,
Коли ти сам собі вже не належиш?!

Я… А я дійду все ж до кінця.
Але яким же стане той кінець?
Я з острахом за смертю піду чемно,
Коли на старості постукає у двері?

Чи з посмішкою в черговій апатії
Вийду політати назавжди?

Мені би встигну усе забути,
Допоки я ще контролюю відчуття,
Допоки я ще хочу щось змінити,
Допоки в гості не ввірвався дисонанс.

По клацанню змінити настрій,
Як хтивістю по клацанню я замінила самогубство.
Я змучилася уникати
Того, що зітре мене у порошок.

Я змучилася вічно воювати
Зі своїм бажанням і бажанням інших.
«Я витримаю все лайно» —
Говорю перед черговим падінням.

Мені би встигнути усе забути,
Допоки це ще має хоч якийсь мізерний сенс.

Kara Star

Подобається

#647 в Різне
#116 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 01.12.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись