Свою душу я пізнала

За наш вічний мир

Ті вітра надії згасли мов свіча,
Небайдужі мрії вкрала та ріка.
І любов забуту не відновиш ти,
Статус мого вбра́ння — досягти мети.

Жити недоречно без душевних сліз,
А забути серцем — то великий гріх.
Довга та дорога, де тремтить душа,
А її відсутність гнобить твоє «Я».

Ці ліси і гори відчувають все,
Не буває крові пролитої в пусте.
Біль не розуміють, і тебе також,
Але люди вміють вбити нас, отож,

Ті хрести і цвинтар викликають біль,
Але вірний вітер плете свій шар надій.
Селищ повороти — це додаток слів,
А життя звороти підкладають мін.

Де ж ота зупинка, що дає нам сил?
Жити ще хвилинку, не зламати крил.
Скоро виживати, очі ти відкрий.
Скоро нам вбивати за наш вічний мир.

Подобається

#2144 в Різне
#434 в Поезія
#7912 в Любовні романи

Відредаговано: 01.12.2025