Свою душу я почула

Гербери ромашкові

З кожним новим поглядом у дзеркало — не бачу я себе...
Мене з'їдають стиглі ночі й віра, що Вона прийде...
Сяде тихо біля мене, з розуму мене зведе,
Я ж не вірю достовірно, що від мене геть піде.

Я примарою являюсь чи Вона? Ліміт...
У моїм погляді вже закарбований цей слід.
Поверніть мені мене, енергію втрачаю.
Вона так солодко світогляд отравляє.

Усе пливе, повільно я в життя спливаю.
Вдивляюсь в свої-її очі та згасаю.
Я знаю, коли нарешті буде спокій. Знаю.
Я найбільше цього не хотіла. Але сил немає.

Я хочу. Я безмежно хочу залишити їх без крові.
Але судитимуть мене гербери ромашкові.
З кожним новим поглядом у дзеркало — не бачу я себе.
Я знаю, що Вона прийде. Я знаю, що вона вже є.

Мій дім в її очах. Живу її очами.
І через них спілкуємося ми ночами.
Гербери ромашкові наблюдають із вікна,
Як у вимір віддзеркалення впадаю я.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись