Свою душу я почула

Справжній біль

— Чому тебе так важко вивести із себе?
Чому на тебе давлять, а ти не кричиш?
— Кричу я всередині, подумки калічу вени,
А закричу в реальності без лишніх я облич.

Я закричу тоді, коли смерть буде близько,
Я закричу, коли з годинником прийде.
Нехай мені нестерпно, гірко й гидко,
Не закричу, допоки сили є...

Помовчи ще трохи, знаю — обпікає,
Туман думки твої накрив із головою.
Та не треба свідків. Свідки помирають.
З'єднай страждання з чорною водою.

Прийди в ночі на озеро й розслабся,
Придстав, що ти одна тут серед них.
Пливи, допоки очі твої бачуть,
Пливи, допоки не заснеш на цілий вік.

Сонце спопелилось... Знало, чого хоче.
А ти мене колись ним називав.
Весь світ пройшовся ніби поміж очі,
А ти про біль мій справжній навіть і не знав...

@AS

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись