Не нагадуй мені те, як я тебе кохаю

Не нагадуй мені те, як я тебе кохаю —
Це вб'є мене колись із пострілу, я знаю.
Моя ненависть наростає так повільно,
Колись настане день і я не включу вже мобілку.

Колись настане день і ти почуєш ким я стала,
Або ти теж втечеш від всіх, бо я тебе нагнала.
Колись мені вже не потрібно буде притворятись,
Що в мене вдосталь сил у твої ігри гратись.

Я багато, що бачу, но багато і що не малюю,
Я багато, що сказати маю, але мовчки лиш цілую.
Мене багато, що тривожить, наприклад, твій понурий настрій —
Це повільно спопеляє, не латаючи мій простір.

Плюс у сварці нашій — це бажання створення віршів,
Та ця дія повна протилежність моїх із тобою мрій.
Я збрехала — навіть через три «відкритих» дня
Мені не стало легше дихати, ні під яким кутом, ніяк.

Я не жалкую, що зірвалася тоді й літав баняк по ванній,
Але це віддалило нас. Це усвідомлення мене нестерпно ранить.
Тут відбуваються веселощі у смутку, бо я сумно тлію,
Який буде фінал? Наша сім'я чи я від нервів геть зотлію?

Чи довго я ще буду свої зуби у капкани гнути?
Чи може мені доля зустріти інший все ж супутник...?
Та я не хочу когось іншого впускати близько у свою історію,
Коли ще можна все змінити до нашого з тобою крематорію.

І перечитувати наш сюжет боюсь, тому що достовірно знаю —
Пробіли наші безкрокові весь мій всесвіт поламають.
Я знаю все, я знаю, та я навчена робити все по своєму.
Серйозно. Я не дуже вірю, що ось найду колись людину свою.

Можливо, чесно, так і буде, але цього я не хочу,
Я дуже сильно мрію поруч проводити щасливі ночі.
Я не хочу твоє серце ненавидіти — лиш любити,
Сьогодні я була готова в майбутньому на всі страхи забити.

Хоча мій страх такий смішний — боялася відчути близькість,
Але побачивши тебе сьогодні, зрозуміла — різкість.
Я боюсь тебе різкого і закритого від всіх і всього у собі.
Будь ласка, забери мене з цієї поглинаючої темноти.

«Всі завжди беруть лиш перший, але я візьму останній». —
Промайнуло повз кордони моє твердження з-під краю.
Я, здається, добре знаю, як за серцем крокувати,
Але я, чомусь, вважаю — в петлях можна танцювати.

Може інший хтось бажає зберегти мене в своєму кадрі?
Але я твої блакитні очі хочу бачити — вони всього варті.
Ніколи очі твої не були для мене помилкові.
Блять, нехай я наскрізь втоплюсь у твоєму монолозі.

Хай я задихнуся, згадуючи твій приємний голос,
Хай сльозами захлинуся. Ти будеш моїм останнім словом.
З твого імені почалося усе лайно іще до тебе.
Я бажаю, щоб приємним щастям все життя закінчилось для мене.

Я не хочу зустрічати когось, хто би зміг «весь світ змінити»!
Я не хочу захлинатись, але тільки ти допомагаєш жити...
Боже, блять, я згідна. Добре, буду все лайно ковтати...
Тільки би, про наше воз'єднання щастя достовірно знати..

А як ні, то нащо я проснутися собою весь цей час старалась?
Я не хочу в приголомшливому прикінці своєї незначної гри сказати, що я здалась.
Деколи усе лайно здається лиш життям і це цілком нормально,
Але ти цю думку зміниш — я це достовірно знаю.


@AS