Свою душу я почула

Моностиль

Мені душевно кепсько так, що хочеться кричати, але…
Я гарно граю дурня.
Неначе моностиль по венах розливаю, щоб шалено вірити: «Все буде!».
Рядки не скінчать путь ніколи, але це насправді добре,
Бо у чужому відзеркаленні залишусь як поет, а не сопля в неволі.

Чи стане Бога дім колись для мене рідним
І я нарешті попрощаюся зі світом підлим,
Чи може я вечірок з тисячу влаштую в пеклі,
Гойдаючись на шиї людства висячого на петлях?

Висяче людство не дає можливості себе як особистість реалізувати,
Від цього пропадають всі бажання щось робити у житті.
Мені душевно кепсько так, що хочеться кричати,
Але я по своїх венах розливаю моностиль.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись