Свою душу я почула

Хто довів?

Я просто не хочу жаліти,
Що сказала вам більше, ніж треба.
Ви хочете в мені щось змінити,
Але пам'ятайте, що це є проблема.

Якщо не захочу — ви підете лісом.
Я навіть не стану тратити час.
Краще б послала я все до біса,
В тому числі надію і вас.

Ви знаєте, я занадто ранима,
Що «гарно» відбилось на моїх руках.
В більшості я завжди була винна,
Але хто винуватий в дитячих смертях?

Хто їх довів? Кому начхати
На те, що їх діти тонуть в сльозах?
Потім вам ледве вдається впізнати,
Свою дитину, лежачу в лезах.

Ви сварите, б'єте, кажете: «Хвора!»,
А кому всерівно було на них?
Хто зрозуміти їм дав позавчора,
Що краще на дні би ріки він затих?

Ось і затих у крові на підлозі,
Зриваючи голос, у прірву кричав.
Комусь сказати про це він не в змозі.
Померла дитина, хто про це знав?

Хто міг відчути, як дихати важко?
Хто міг почути її крик душі?
Знали б батьки як їй було страшно,
Прощатись з життям, забувши про всіх.

Kara Star

Подобається

#1797 в Різне
#403 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись