Свою душу я почула

Вона

Вона ховала своє серце у шкатулку,
Перед тим, як вийти в люди, до провулку.
Запакована лялька в чужі простирадла,
На якій ніколи не бачать помади.

Зіниці чорніші самого диявола,
Красу цього Всесвіту бачили — марили.
Вигинатися тіло як в кішки любило,
До дзеркала часто казала: «Красива».

Вона малювала на стінах очима,
Буденність — втечи зі світу причина.
Її мрії ховались у келиху крові,
Із пальця важливого їй компаньйона.

Вона ховала своє серце, щоб вберегти,
Від словесної людської кислоти.
Понівечена під мікроскопом чаша,
В грудної клітки павутинні заховалась.

Очі брешуть, що їм боляче. Програють?
Можливість виграти — вони не відчувають.
Її зіниці входять у пітьму насильно,
Зачинитись двері у вагон повинні.

Білим хутром вкрилась доля за вікном,
Та цю красу вона би продала за сон.
Альтернативний світ, де летиш до неба,
Вона погана дівчинка лише для себе.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись