Свою душу я почула

Білий сніг

Нажаль життєвих змін не бачу,
Все як завжди — я дурна.
День за днем лежу і плачу,
Я ночами знов одна.

Знов болить, неначе холод
В душу лізе, в тіло — лід.
Знов пронизливо цей голод
Заставляє мій живіт

Розриватись на частини,
Відчувати дикий сміх.
Хіба нормально для людини
Кожний день робити гріх?

Розуміти, що без сенсу
Проживати свої дні.
Не давати комусь шансу,
Щоб пом'якшити свій гнів.

Не палати від любові,
Не чекати гарних снів,
А привикнути до болю
І прогнати більше слів.

Всім потрібна лиш підтримка,
Я поможу, залюбки.
Я у світі невидимка,
Вислуховую плітки.

Обіцяю, не забуду,
Я люблю тебе навік.
Завжди памятати буду
Наш, коханий, білий сніг.

Ти забув мене як зиму,
Що прийшла і знов піде.
Але скоро буде літо,
Воно щастя принесе.

Це життя несправедливе,
Тільки тут я можу все.
Я давно вже нещаслива,
Хоч на поміч хтось прийде?

Я мовчу про те, як страшно
Жити в світі, де пітьма.
Ви не бачите як важко
Я сприймаю ці слова.

Ти прийдеш у сон прекрасний
І забуду я про все.
Я в реальності нещасна,
Бо нема поруч тебе.

@Б

Kara Star

Подобається

#1778 в Різне
#404 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись