Свою душу я почула

Я за тебе помстилась

«— Ти пробачала своїх «друзів», тільки не мене!
Я просив тебе, благав, але ж до тебе не дійде!».
І тоді пояснень сенс пропав, а я зірвалась,
Вже знаючи майбутнє, божевільно посміхалась.

Моє сонце привідкрило мою душу для терпіння,
Та тепер воно зосталось лиш у сновидіннях.
Ноги бігли, руки вже дзвонили моїм друзям,
Я нарешті себе справжню впущу в нашу дружбу.

Анто біг назустріч, я гострила лезо,
Тільки обійняв, я перерізала артерію.
Марс тримався поруч, вже хотів тікати,
Але ніж схопила й він побачив правду.

Хто така насправді їхня мила Кара,
Що завжди в собі усе тримала.
Тепер причин не було стримувати сили
Темні ті, що по судинах у ній плили.

Каріна втратила майбутнє, втратила себе,
Та цьому навіть рада — віднайшла нове.
Кошмар найгірший у життя перетворився,
— Рахуй, Кеншін, що я за тебе їм помстилась.

@AS

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись