Свою душу я почула

Покликання з несправжніх хмар

Колись я ввійду в тебе, дорога створена з несправжніх хмар,
Так легко, як на серці знову створюю подвійний шар.
Колись я буду там, у відзеркаленому світі моїх креативів,
І повелителькою стану лиш своїх злегка оманливих мотивів.

Колись я посміхатимуся холодно вже по той бік потойбіччя,
Готуюсь з келихом співпраці приймати те двадцятиріччя.
Я підберу найкращий ритм, але тепер у власному житті,
Так як бажало моє серце в двадцять другому вірші.

Я споглядатиму на себе, сприймаючи все набагато глибше,
Й нарешті скажу я довгоочікуване: «Ваш час вийшов».
Нізащо більше не дозволю свого покликання у дзеркалі боятись,
Так як не дозволяю своїм хмарам на шматки порватись.

Я серед них в реальному житті сиджу востаннє,
В майбутньому ж мене чекає екстремальніше пізнання.
Азарт всеможності заграв у моїх медитаційних венах,
Допоки я старалась зрозуміти, що ж насправді мені треба.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись