Перед люстром я з'їдаю своє серце,
Допоки вузьколобість моя смеркне.
Донесені думки стають занадто лаконічні,
А вчинки діви із душею ангела — цинічні.
Досить. Коло замкнуте, а я вже поза межами,
Дівча у капюшоні синьому на час розсерджена.
Сльозу пустила від наївності, що встигне
Із ситуаціями поданими впоратись і пригне
У висоту, де очі люстра не дістануть,
Де люди підлі, злі ніколи більше не обманять.
У висоту, де можна вільним бути просто так,
Без крил, ковтаючи повітря, наче то є знак.
У хованки з птахами ти би грала,
А не в сльозах до стін би говорила: «Я програла».
Як легко, виявляється, вимкнути себе на вечір,
Заварити каву й ніжно обійняти свої плечі.
А сенс продовжувати спілкуватися з людьми?
Якщо ти свідок того, як летять слова до їх спини.
Обговорюють, йдучи, ненавидять, сміються,
Хоча люблю, коли за мною ненависть і сміх женуться.
Приємно до душі, коли ненавидять мене сердечно,
Та тільки не тоді, коли це комусь в адрес ллється.
Себе безпомічною відчуваю, що їх від язиків не вберегти,
Мене ж це особисто окриляє, ненависть — мій поводир.
Я відчуваю себе небом у літровій банці,
Від огидливих образ сміятися стараюсь в танці.
Бо це кумедно: чути в адрес мій, яка я,
Розуміючи, що заздрите, бо я шикарна!
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
