Свою душу я почула

Душа якої не існує

Моя душа бажає бути не почутою,
Моя душа бажає бути не в безвиході.
Там де стрільці стріляють стрілами забутими,
Уроками життєвими сповитими.

Де повінь не зламає та не скривдить
І реставрація душі не знадобиться.
Насправді мої думи літають внутрішньо невпинно,
Бо компаньйон сказав: «Душа — це хуртовина нісенітниць».

Я згідна з ним, з одного боку, так, душі та й справді не існує
І відчуваємо ми зовнішні світи молекулами й тільки,
Але чомусь по венах ллється правда — атоми кохання не відчують,
Те всемогутє, що в поезіях на блюдці подають нам мізки.

Нехай. Але мені потрібен запобіжник, що врятує
Від необдуманих та дурнуватих, із якогось боку, рішень.
Хай мої відчуття він, як і я, не реально та поглиблено відчує,
Від чого буде в глибині душі, якої не існує, тільки краще, а не гірше.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись