Свою душу я почула

Січнева весна

Січневій весні закортіло сміятись,
Допоки справлялося тіло зі стресом.
Ми могли б з нею геть весь час сперечатись,
Та я це все прийму, з'їм й перехрещусь.

Січнева весна на це все споглядає,
Завчасно ходи мої знаючи кожні.
Та цілеспрямованість моя, гадає,
Зникне із часом, бо я переможна.

Та січнева весна забула важливе:
Я й після смерті за ціллю піду.
Мої слова бувають брехливі,
Та себе у лапи долі я не віддаю.

Сьогодні січнева весна схаменулась,
Під виглядом вітру на мене дивилась.
Замітила те, що я «перевзулась»,
І злість, як рукою зняло. Відродилась.

Січнева весна не на жарт здивувалась,
Як я підшиваю до щастя мости.
Вона весь цей час зі мною лиш гралась,
А я всі розумні шукала шляхи.

Та січнева весна не зникла у вітрі,
Особисто в ауру мою прийшла:
— Гадала я, всі на площадці цій підлі,
Та ти мій світогляд змінила одна.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись