Свою душу я почула

По пустому полю

Ми йшли напроти по пустому полю,
Все граючи у незначні любовні ролі.
Поглянула на тебе й відвернулась,
У дівчинку байдужу перевзулась.

Якого біса вибрав саме цю дорогу?
Не ходиш нею майже ти ніколи.
Чому дорогу вибрала цю я?
Неначе чуйка була: «А зверни туда!».

Це доля? Чортівня якась. То просто збіг.
Я поглядом на тобі зупинила серця біг.
На місці зупиналась, переконуючись в тому,
Що ти... О Боже! Розвернувся в мою сторону!

Хіба байдужі не ідуть байдуже прямо?
Ти, чесно, заведеш мене цим всім в оману.
Твої кристали ковзають по мені,
А я так хочу загорнутись в дотик пензля.

Так легко, як малюю вірш, намалювати нас,
Де в нашого майбутнього хоч є каркас.
Це все так легко в стінах власної кімнати,
Та я би не хотіла у реальності програти.

Ми йшли напроти по пустому полю,
А я неначе випробовувала долю.
Я вийшла із фантазій і зробила крок,
Отримаю я мрію чи урок?

@I

Kara Star

Подобається

#1778 в Різне
#404 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись