— Ми йдемо з Танею гуляти — почула я від Анто.
— Вали куди бажаєш! — сказала я, вже знаючи діагноз.
Пройшла три кроки й опинилась біля зброї.
Недивно, адже знаходилися ми у Вови.
У руки взявши, я подумала, обгрунтувала
І зрозуміла — жити сенсу більше я не мала.
Вже краще «куля в лоб», аніж страждання,
Тим паче я не вірю більше у кохання.
А без кохання, — кажуть. — І не варто жити,
Тому наважилась дурницю я зробити.
Торкнулась револьвером я свого віска,
І натиснула на курок... Не чути постріла.
«Підстава, Вова!» — поклала зброю я на місце,
В той час, коли на небі вимальовувався місяць.
І правильно, життя тобі, Карін, це не забава.
Шкода, що мій діагноз — також не вистава.
Анто наблюдав за цим цікаво та повільно,
Ще крок і обморок узяв мене в обійми.
Підбіг мій хлопчик: рідний, та далекий,
Зустрінемося, сонце, на іншій вже планеті.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
