Свою душу я почула

Зустрінемося на іншій планеті

— Ми йдемо з Танею гуляти — почула я від Анто.
— Вали куди бажаєш! — сказала я, вже знаючи діагноз.
Пройшла три кроки й опинилась біля зброї.
Недивно, адже знаходилися ми у Вови.

У руки взявши, я подумала, обгрунтувала
І зрозуміла — жити сенсу більше я не мала.
Вже краще «куля в лоб», аніж страждання,
Тим паче я не вірю більше у кохання.

А без кохання, — кажуть. — І не варто жити,
Тому наважилась дурницю я зробити.
Торкнулась револьвером я свого віска,
І натиснула на курок... Не чути постріла.

«Підстава, Вова!» — поклала зброю я на місце,
В той час, коли на небі вимальовувався місяць.
І правильно, життя тобі, Карін, це не забава.
Шкода, що мій діагноз — також не вистава.

Анто наблюдав за цим цікаво та повільно,
Ще крок і обморок узяв мене в обійми.
Підбіг мій хлопчик: рідний, та далекий,
Зустрінемося, сонце, на іншій вже планеті.

@A

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись