Свою душу я почула

Лялька Вуду небуття

Ти хотіла кричати, згоріти душою.
Ти навчилась бажати й не робити «нічого».
Ти моя молодчинка, ти «його молодчинка»,
Ти навчаєшся всього в житті досить швидко.

Тобі холодно, мерзнеш, посміхаєшся ти,
Твоя улюблена осінь прийшла, так прийми.
Прийми її шкірою, що замерзає.
Прийми її променем, що знову згасає...

Тобі холодно справа, і мерзенно теж зліва,
Але любиш ти вітер холодний і зливу.
Ти просиділа би так і під зливою теж,
З висоти одна скеля прийняла тебе.

Це тільки тіло тендітне тремтить, та не я.
Я люблю, коли когось, хто обнімить, нема.
Твоя самотність поспорить з тобою,
Ти ж усім дозволяєш володіли душою.

Лялька Вуду згоріла. Та тільки в думках...
Але цього достатньо для тебе. Це факт.
Ти завжди жила лиш думками. Й тепер
Ти живеш у думках, що небуття це пройде.


@AS




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше