Він була тільки звичка? Надто болісна звичка...
Ні, не потрібно це все повертати.
Хоча, його кличка... «Семпай» — його кличка,
Не зможе ніхто її з серця прибрати.
Я всього лише хочу... Розгорнути все хочу
В приголомшливу книгу чарівних небес.
Я нічого для себе більше не прошу,
На коханні навіки би поставила хрест.
Але я так бажаю... Так сердечно бажаю
Відчути кохання, те справжнє, «одне».
Я знаю, що все я поволі втрачаю,
Але може в кращий світ це мене приведе?
У цю мить тільки я і вона — висота.
Ми йдем поруч за руки і знаю — ми зможем.
Я прожила роки свої все ж не дарма,
Я змінилась, навчилась домовлятися з болем.
Він більше не ріже, обпікає лиш ледь.
А хтось збоку скаже, що я безсердечна.
Та я вже не дружу із жінкою «Смерть»,
Ми лиш розмовляєм думками про втечу.
Про маленьку, всевишню та все ж, незначну,
Про втечу думками у райські світи.
Я більше не хочу тікати в пітьму,
Бо я в ній живу, виявляється — й ти.
Ми більше не разом. Серця вже не разом.
Та поруч лишились ми в наших думках.
Принаймні, таким я сюжет все ж наш бачу,
Та я розумію тверезо, це крах.
Він був тільки звичка? Надто болісна звичка.
Можливо, колись зрозуміють мене.
І тільки твоя сапфірова кличка,
Кожен раз буде струмом вдаряти мене.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
