Свою душу я почула

Ти достойний більшого

Ти достойний більшого, не просто пісні терції.
Ти достойний більшого — розриву мого серця.
Ти стільки раз просив мене не йти ночами пішки,
І стільки раз отримув у відповідь насмішку.

«Ти любиш розходити всі калорії, що з'їла?
Чи що ти любиш..? Я не розумію...»
Ти хотів допомогти, возвеличити та врятувати.
Я ж замість подяки кинула твій світ за грати.

Ти кохав не неземну красу, ти кохав розбиту душу,
Але тепер не введи мене, Господь, в самотності спокусу.
Його не стало. Мого милого в житті моїм не стало.
А тепер я лиш пишу. Нажаль, я більше не страждаю.

Мені не боляче нестерпно усвідомити провал.
Мені не страшно без причин покрокувати на вокзал.
Сісти в потяг, напрямок навіть не взнавши.
Не страшно навіть варіанту, що я житиму, не покохавши.

Найголовніше — під рукою завжди мають бути «Keep».
Щоб цитати мої, не дай Боже, не зарились як той кріт.
Ти достойний більшого, не тільки книг півтонни,
Ти достойний більшого — знайти свого дракона.

Мені начхати справді, що мене вже не болить серденько,
Але із моїх слів сердечно намалюється мистецтво.
Якою вічністю сьогодні я писатиму — це неважливо.
Я замість сонця хочу чути звук всепоглинаючої зливи.


@AS




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше