Ти заслуговуєш у вечорі моїм поезій взяти неминучу участь,
«Лабіринт печалі» я на блюдці честь тобі надала прочитати.
Це голосна заява була, як і сенсу сповіді цієї милозвучність,
Мені нестерпно жаль, що я не зможу, як раніше, твої плечі обіймати.
— Ти хоч згадуєш про мене крадькома, принцеса депресивна? —
Запитав мене мого сердечка рятівник, що допоміг благополучно вибратись із ями.
Який старався, ліз із шкіри, щоб сміялась, якого у самотності в кінці лишила.
— Звичайно згадую. Ти ж присутністю пом'якшив мої підсвідомі рани.
— Щось не помітно, чесно. Хоч спитала б як я. Взагалі мені не пишеш.
— Я пишу, сонце, пишу. Але не тобі. Як дивно б не звучало, я пишу про тебе.
Такі обставини, мій рятівник. Гілки у тіні повернулись, кажуть, стали вище,
Про зміни стверджують. Ми помирилися. Тепер пливи по течії без мене.
— Ну що ж, зоря моя полярна, з якою я вночі у парку такими ж красувався,
Був радий стати варіантом у важку хвилину, дякую й на тому.
— Всього найкращого тобі. — сказала безсердечно, та насправді закохалась,
Й чекатиму прихід розлуки щераз, щоб плисти з тобою воєдино знову.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
