Свою душу я почула

Такі обставини, мій рятівник

Ти заслуговуєш у вечорі моїм поезій взяти неминучу участь,
«Лабіринт печалі» я на блюдці честь тобі надала прочитати.
Це голосна заява була, як і сенсу сповіді цієї милозвучність,
Мені нестерпно жаль, що я не зможу, як раніше, твої плечі обіймати.

— Ти хоч згадуєш про мене крадькома, принцеса депресивна? —
Запитав мене мого сердечка рятівник, що допоміг благополучно вибратись із ями.
Який старався, ліз із шкіри, щоб сміялась, якого у самотності в кінці лишила.
— Звичайно згадую. Ти ж присутністю пом'якшив мої підсвідомі рани.

— Щось не помітно, чесно. Хоч спитала б як я. Взагалі мені не пишеш.
— Я пишу, сонце, пишу. Але не тобі. Як дивно б не звучало, я пишу про тебе.
Такі обставини, мій рятівник. Гілки у тіні повернулись, кажуть, стали вище,
Про зміни стверджують. Ми помирилися. Тепер пливи по течії без мене.

— Ну що ж, зоря моя полярна, з якою я вночі у парку такими ж красувався,
Був радий стати варіантом у важку хвилину, дякую й на тому.
— Всього найкращого тобі. — сказала безсердечно, та насправді закохалась,
Й чекатиму прихід розлуки щераз, щоб плисти з тобою воєдино знову.

@М

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись