Свою душу я почула

Доля правди

А не набридло ще розподіляти всіх по полках?
Одного в «щастя», других — по відсотках.
Про цінність в людях вони правду говорили,
Не вміємо ми цінувати, а тому і гибнем.

Ми палимо — не щоб цей пар відчути,
Смертельний дим дозволить тільки смерть почути.
А що це — смерть? Вона тендітна жінка, чи, мабуть, вродлива?
А може це інстинкт, що забирає сили?

І тільки в дощ, в самотності ми зможем зрозуміти,
Що справжнє щастя — вік страждати, згадуючи миті...
Адже вони прекрасні, дійсно, незабутні,
Допоки плаваєм в безмежній каламуті.

Там хтось говорить, хтось дарує ключ від серця,
А інші подумки скоріш благають смерті.
І що ви скажете тепер: яке воно життя?
Як пережити крізь душі кроволиття?

Не просто вена, що зірвалась від уламків,
Не ніж в печінку — місяць лікувати рани.
Це щось інакше... Щось, що змушує писати.
Мільйони букв вам не опишуть долю правди...

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись