Мій білет спасіння

Я не можу прочитати у твоїх очах всю правду,
Я не знаю: вірити тобі чи вберігати мантру.
Один твій дотик повертає в моє серце мрії,
Я потребую твоїх ніжних, захисних обіймів.

Щоб знати: в мене є хтось, хто не дасть здуріти.
В сльозах готова потонути, від важливості твоїх зіниць - зомліти.
Але я не вірю, я не можу вірити, що ти мене кохаєш.
Я ж втратила кохання. Не достойна більше, ж знаю...

Ти мертвий. Як і я. Я сама тебе два роки тому вбила.
Я не вірю в твою щирість. Але ти посміхаєшся мені - це диво.
Мені потрібен лікар? Ні! Мені потрібен дотик висоти.
Я хочу вже нарешті впасти за прожиті в безнадійності роки.

За прошиту разом в простирадло безсердечність та наївність,
Я ніколи, чуєш!? В свою кров не підпускала підлість.
Все завжди йшло від серця: біль й байдужість без коріння,
Та пробач, що все ж тепер на моїй стороні воління.

Обморок та обезсилення в унісон сплелися разом,
Їх чекали світлі стіни й ліжко біле у лікарні.
Банкноти хлопця все владнали - повернулась до життя.
Не потрібно було рятувати, я хотіла врятуватися сама.

Навіть коли зникнуть всі слова - мені буде що сказати.
Я ніколи не жадала на струнах долі чиїйсь грати.
Я ні до кого так не пригортаюсь як до тебе, ти будь певен.
Голки стиглої самотності в честь моїх слів пробігли по легенях.

Будь зі мною до кінця. Я ледве утекла від кислоти, щоб не померти.
Хоч ти, мій любий, залишися й передай через десятки років смерті.
Знайди мене загублену в лісах. Я буду бігти в петлі вознесіння,
Ти помреш на самоті, якщо відкинеш свій білет спасіння.

@М