Свою душу я почула

Твоя огидна думка

Раз ти огидної такої думки про свою принцесу,
Тоді на дахах поверхівок я читатиму із Себастьяном.
Відчуємо себе наче Барон та Баронеса,
І свідками світів античних разом з ним ми станем.

Себе я власноруч на крилах Всесвіту придставлю —
Дитя свободи, дикий гул орлів.
Хай Всесвіт бачить, що із гордістю пастки приймаю,
Хай знає, що в душі тепер постмодернізм.

І хоч я вже давно не меланхолік,
Твоя конструктивна критика облудна!
Нехай я роблю вигляд, що мене це не обходить,
Та наче лезом по душі твоя огидна думка.

 


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше