Свою душу я почула

Дощ — не хороша пора

Вони кажуть, що дощ — не хороша пора,
Бо хотіли від променів сонця тепла.
А я дощ люблю досі, віддаюсь йому вся,
Та сьогодні змінились мої почуття.

Я вважала дощем теплий дотик до шкіри,
А тепер відчуваю, що наврядчи можливо.
Ти вночі полетів, ти забрав сили жити,
Але я ще живу, бо ще можу любити.

І люблю лиш його, на жахливому світі,
Лиш цей дощ я люблю: годен сльози пролити.
За страждання, які вдалося відчути,
Дізнавшись, що душу твою не вернути.

Старий міст став кінцем твоїм і моїм,
220 на трасі, злість, адреналін.
ДТП, постраждалі, а машина летить,
Із моста у водойму несе в одну мить.

Ти вже при смерті думаєш: «Ось і кінець?»,
Та кінець був для нас, для десятків сердець.
Які так любили тебе, цінували,
А ти думав, що ми з тобою лиш грали.

@T

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись