Ти. Уже. Моя

— Моїм вустам так личить оголене твоє, тендітне тіло.
Обійми мене, щоб я відчув наскільки воно вміле.
Я, в свою чергу, постараюся подати твої дотики в чернецтво.
Не заглиблюйся в мої слова - це не кохання, це мистецтво.

— Твоя аура красива, як мерці, що існують у моїй кімнаті.
Твоя посмішка така велична як зів'ялі квіти, що не зрадять.
Всі мої дні проходять, як і ти - повз мене і не оглянувшись.
Ти мені належиш, бо надала тобі імя «Мистецтво», ще не взувшись.

— Я геть здурів, у ніч солодку так хотів твоїх обіймів,
Та була зайнята - мерців кімнати ти ховала на подвір'ї.
Я мовчки сів, очікував, коли ти змучишся сміятись,
Мене лякає як ти вмієш із мерцями гратись.

— Твоя Божественна краса змушує тобі до ніг припасти,
Гріх - на холсті твого обличчя не збільшити контрасти.
Я б хотіла вдвох поринути у медитацію та внутрішні світи.
Тепер бажаю, щоб у цьому світі зрозумів мене лиш Ти.

— Я відтепер цілитель-охоронець оголеного твого серця,
Надам йому такої сили, якої в світі не знайдеться.
Про зміни в серці сповісти - цілунком ти вустів торкнися,
Я змушу тебе закохатись, ти з почуттями не борися.

— Я бажаю бачити твою красу так чітко на своєму простирадлі,
Як бачу світлу ауру людей, що плавно з них відходить, наче марля.
Може це гра зору, а може ти також із моїх ігор персонаж?
Я задихаюся повітрям спільним. Що між нами? Це - міраж?

— Навчу тебе після одного мого дотику в глибини Всесвіту пірнати,
Чотири види почуттів між нами: ерос, сторге, філія, агапе.
Я б таке зробив з тобою... Тремтіння б знищило тебе, як Кронос.
— Ні, замовчи! Благаю! Не вимовляй свої бажання в голос!

Куплетів з десять - це одне твоє таємне речення в мій адрес.
— Твої тремтіли губи, просили загорнути їх в солодкий танець. —
Сміється він, поринувши в зарозумілі відчайдушні почуття.
— Заспокій потяг думок! Ніколи не буду твоєю... — Ти. Уже. Моя.


@C