Свою душу я почула

Ким ти була до...?

— Кого ти придставляла, коли ножем проколювала грушу?
Коли у тирі залишила в голові мішені двісті другу кулю?
Кого ти сердечно так ненавидиш? Хто так зіпсував життя?
Хто твою вкрав посмішку й зламав твій Всесвіт? — Я!

Ніхто не винуватий! Я сама це допустила,
А значить в покарання ці страждання заслужила.
Більше посмішки моєї Всесвіт не побачить —
Тої ніжної, щасливої, що для когось так багато значить.

Я потроху перетворююсь в байдужу, кровожерливу примару,
Мені не боляче — це добре. Але ці відчуття на кшталт нічних кошмарів.
Я не вийду з цього сну. У чорноту все глибше я занурюсь.
І в питанні: «Ким ти була до...?» забудусь.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись