Свою душу я почула

Жаданий хаос

— А що тобі її шукати навкруги?
Вона ж і так живе лише в тобі.
А що тобі висмоктувати чиїсь очі?
Ніякі з них на неї аж не схожі.

— Руки трясуться, серце колотить,
Такого не було вже довгії роки.
Брехати навчилася я, як і жити,
Немає бажання навіть щось бити.

Біль вириватися буде й надалі,
Ні чому не вчать більше ваші моралі.
Заграйте про щастя гіпнозом, благаю,
Я ж не усвідомлюю, що помираю.

Запхати б ножа в живіт, але я мертва,
Шкода — погубила та правда відверта.
Задихаюся кашлем, жаль, що не з кров'ю,
Скоріше б не чути нестерпного болю.

— Але ти так любиш його, чи не правда?
— Головне, щоб не було прірви між нами.
— А прірва до чого рівняється, сонце?
— Це все неважливо, ми всі незнайомці.

— Зі мною ти завжди будь лиш собою,
Захочеш, то випустиш Данну на волю.
— І буде той хаос жаданий? — сміюсь.
— Або з тобою я разом зіпюсь.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись