Свою душу я почула

Все, що втратила весна

На алкогольну голову прекрасно думати знов про самотність,
Та чи цей місяць зможе відновити безтурботність?
Чи слово зможе пояснити цей стан згораючої ночі?
І чи я зможу знов побачити найнебезпечніші ті очі?

Чи зможу запах той відчути, що був колись важливим, й тільки.
Що дарував безсонні ночі й сліз шалених в небі стільки.
Чому я дощ люблю, мій юний друже? Та тому,
Що лиш ці краплі розуміли наміри поринути в пітьму.

Пивні ковтки лиш дарували сон, мені — поему,
Якою я ділитися готова аж довжиною в небо.
Я буду завжди відчувати те, що містить зірку,
Адже я дівчинка проста, нехай тепер і без привіту.

Шматочки щастя відчували те, що прагнула і я.
Останки неба підіймали все, що втратила весна.
Весна — це твоя пора року, друже,
А я повинна аж померти, щоб знати, що байдужа.

@Б

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись