І в одну мить всі спогади, наче не блюдці,
І наш Каскад, перерви, перекур у твоїй куртці.
І ніби ціла тонна спогадів з тобою,
Але так хочеться іще поповнити колекцію до болю.
Не хочу згадувати нас — цей біль вбиває,
Але й забути я не можу, бо тебе кохаю.
Ніхто мене не зрозуміє вже ніколи,
Поки стою в одній я позі й пишу прози.
Ніщо так не ламає нас, як правда:
Від тебе не отримаю дзвінка з самого рання,
Вже не спитаєш: «Де ти?», «Маєш сигарету?»
І те, що я вмираю — теж залишиться секретом.
Вмираю я без тебе, бачу тебе всюди,
Нагадують тебе і незнайомі мені люди.
Не візьмеш ти до рук ні мого телефона,
Ні моє серце, ні волосся, ні долоню.
Я ніби то на волі, й ніби під замками,
Тепер з тобою бути можу лиш думками.
Я так сумую за тобою, знаю, що ти також,
«Життя несправедливе» — так усі розкажуть.
А я спитаю лиш одне: «Навіщо мені небо?»,
Воно ставало свідком того, що нам було треба.
Адже воно як я — пам'ятає ті обійми,
Що завдало такого болю від усвідомлення надії.
Одна лише надія, лиш одне бажання —
Це все, що залишилось у моїм мовчанні.
Мені б тебе побачити, накинутись на тебе,
Твої обійми, Анто, були зі смаком меду.
Я зникнула з реальності, мабуть, уже назавжди.
Мені не треба цього сонця, цих людей, цієї правди.
Я й дотепер іще не вірю — ти вже не зі мною,
Наші самотні душі були разом, я була з тобою.
Хоча ми завжди були друзями, не більше і не менше,
Але я знаю, в тебе, як і в мене це уперше.
Це відчуття кохання, якого ніби не існує,
Але свідомість по ночам лише тебе малює.
Завжди цікавило питання: «Я також тобі снюся?»
І що робитимеш, як раптом, я вже не спинюся?
Не спиню своїх рук, накинуся в обійми,
Якщо я стану тою, хто проникне в твої мрії?
Яка буде реакція, якщо це прочитаєш?
Хоча ти вже давно про почуття душевні знаєш.
І я про твої знаю, я їх відчуваю,
І подумки давно вже нам я співчуваю.
Бо нам не бути разом. Не доля? Не бажання?
Хоча ми двоє розуміємо, що це було кохання.
Було ще від початку, залишиться до смерті,
Навіть якщо ці почуття завжди будуть безсмертні.
@A
#1121 в Різне
#220 в Поезія
#519 в Фантастика
#82 в Антиутопія
кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання
Відредаговано: 08.05.2024