Свою душу я почула

Стовбури від рози

Обожнюю свою чоловічу куртку,
Вона дає ефект відсторонення.
Ти спокійно йдеш нічним парком,
І тебе не хвилює нічого крім осені.

Ненавиджу велику кількість фонарів,
Вони забирають моторошність,
Що йде від мене коли я йду поруч,
Із чорними деревами, як і я сама.

Обожнюю тишу, чужий голос дратує,
Безкорисливих життів у цьому житті.
Я бачу себе у великій тіні на будинку,
І мені невгамовно подобається її велич.

Я витрачаю свої подаровані хвилини,
На прогулянки колами, що не мають сенсу,
Як і вірш, що пишеться мною без рими,
Раптове усвідомлення розбилося на атоми.

Я розливаюся по холсту прозорим сміхом,
Бо знаю, що від мене чекає повсякдення.
Але мене це не стосується, як героїні,
Бо я пишу власну історію, поза реальністю.

Я би могла подорожувати на колесах,
Але в мене немає ще зайвих дві руки.
Для такої подорожі, тому я вибрала вірш,
Босий, як зимовий ліс, і німий, як скрегіт.

Жіночність сьогодні залишилася вдома,
Поки я вишукую місце, де було б спокійно.
Не в тому світі народилась, усвідомлюю,
Бо всюди сховані колючі стовбури від рози.

Kara Star

Подобається

#1121 в Різне
#220 в Поезія
#519 в Фантастика
#82 в Антиутопія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 08.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись