Свою душу я почула

Чотири істоти

Чотири істоти стояли напроти
Темні як дуби в лісовій тишині.
Вибух емоцій обпікає ті очі,
Які так хотіли шматок щастя в житті.

Живих я ненавиджу. Й діти дратують.
Нехай просто щезнуть всі з світу мого.
Обійдетеся! Мої качелі! Дратує
Впертість і протистояння? Ого...

Невже дійсно щезли? Полегшення, справді...
Готова боротись за місце була.
Це все наче кара! Ви всі наче мавпи!
Навіщо в цей світ взагалі я прийшла?

Я ж давно відчуваю, що нікого не маю,
Хто б прийняв мене такою як є.
Я не з світу цього — давно правду знаю.
Так може хтось «з мого» нарешті прийде?

Обійме теплим реченням «Я розумію»,
Але, щоб від початку і вже до кінця.
Мені так набридли нав'язливі мрії,
Що буде колись сенс ось-того вінця...

Чотири істоти стояли напроти,
А я на качелі сиділа сама.
І це надихало, й створило ті ноти,
Які зрозумію в житті тільки я.

Kara Star

Подобається

#1121 в Різне
#220 в Поезія
#519 в Фантастика
#82 в Антиутопія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 08.05.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись