Свою душу я почула

Оберіг без ока

Я зберігаю око свого друга із дитинства біля ліжка у шухляді,
Він завжди був поруч, коли лягала спати у безвучному наряді,
Наповненому словом кожного, хто взяв на себе честь образити мою,
Тим самим проставляючи доріжку в незабутню поглинаючу пітьму.

Ікона без обличчя споглядає, як по стінам ллється божевільний сміх.
Вірний друг без ока подумки в обійми пригортає, він — мій оберіг.
Мої думи дуже темні. Та не в адрес мій тепер, а з мого.
Сідаю в потяг, не знаючи в яку із мертвих мрій веде мене дорога.

Око мого друга із дитинства сльозу впускає, дивлячись на мене,
Із ним живішими стають мої, написані від серця мертвого, поеми.
Він зі мною в подорож поїде, поки я мозгами з посмішкою не поїду.
Оберіг без ока — компаньйон, завдяки якому в себе вірю.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись