Свою душу я почула

Бджола

Неначе бджоли в унісон в легені впились жалом. –
Це краплю лиш думок впустила у свідомість.
Як би я хотіла припинити це – не можу, правда,
Потік думок – нестримний ураган півоній.

Я клацаю на новий аркуш і собі нове життя дарую.
Я вже давно потопельник своїх віршів.
Черепаха стала свідком як у такт собі танцюю,
А, принципі, мені й не треба більше глядачів.

Ви всі для мене плавні та бездушні персонажі,
Але дехто солодко лишається в думках.
Я ж для вас – це Всесвітом обійнята пропажа,
Розпливаюся по безнадійних теплових струмках.

Приречена я мріяти у здогадках терпких,
І болю вже не завдає, повірте, ваших слів відсутність.
А ваше безтурботне речення про Всесвіт – це мій вдих.
Бджола, що, власне, жалить – це вечірня сутність.

Kara Star

Подобається

#1764 в Різне
#402 в Поезія

У тексті є: кохання і самотність біль і радість, реальність і фантазія, важливі питання

Відредаговано: 28.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись