18. Хто це в дзеркалі?

Олівер у повному нерозумінні дивився то на одяг на підлозі, то на дівочий силует під ковдрою. І коли до нього дійшло, що тут відбулося, то не одразу знайшов у собі слова, але таки вичавив із себе:
— Я так розумію… тебе можна привітати з прозрінням?

Віка впізнала цей голос. Вона міцно притисла коліна до грудей, укуталася, тримаючи руками ковдру. Невже цей високий молодик — це і є її найближчий друг і той самий лікар? Вона не встигла його розгледіти — лише мигцем побачила високу постать із чорним волоссям та здивованими карими очима.
— Олівере, це ти? — ледь чутно запитала вона, затамувавши подих.
— Е… так. Віко, ти мене соромишся?
— Емм… трохи є таке.
— Ну, тоді давай я вийду, почекаю, поки ти вдягнешся, а потім по кличеш. Або просто заплющ очі.
— Тобто заплющ очі?! — визирнула вона одним оком з-під ковдри.
— Віко, я тебе бачив у всій твоїй жіночій красі — від самого початку й до вчорашнього дня.

Віка почала роздивлятися його одним оком — усміхнене обличчя, м’який вираз.
На вигляд йому було не більше тридцяти, напевно. Не дуже коротке чорне волосся, карі очі, досить миловидне, смазливе обличчя, приємні м’які риси, зовсім не типові для звичних земних. Потім її погляд ковзнув міцним широкоплечим торсом. Він мав доволі спортивну, в міру рельєфну тілобудову — і не просто високий, а височенний. Вдягнений у сірий спортивний одяг. Його зріст їй здався на перший, одноокий погляд, десь під два метри. І наче він просто роздавить її одним своїм зростом, якщо підійде впритул.
— Краще вийди. Мені так спокійніше буде, гаразд?
— Гаразд, без питань. — хмикнув він, усміхаючись, і закрив за собою двері з того боку.

Віка швидко винирнула з-під ковдри й, ледь не падаючи, кинулася за піжамою. Трясучими руками почала поспіхом її на себе одягати й навіть не помітила, що кофта піжами задом наперед, коли відкрила двері вже сама.

Олівер стояв у коридорі, склавши руки на грудях, і дивився на неї, підпираючи підборіддя пальцями. Він із зусиллям стримував усмішку, але його очі продовжували блищати весело, дивлячись на дівчину.
— Здається, у нас одяг не дуже відрізняється пошиттям від вашого… чи тобі так зручніше?

Віка зиркнула на себе в дзеркало й швидко, витягши руки з рукавів, розвернула кофту, вдягнувши її як належить.
— Ну, це було не обов’язково, якщо що… я просто…
— Що ви зі мною зробили? — обірвала його Віка.
— Тобто? — зробив вигляд, що не зрозумів її.
— Ну це… — показала вона жестом на дзеркало. — Хто це?
— А… ну… взагалі-то… ти. Тобі не подобається?

Віка подивилася то на нього, то на себе у дзеркалі, потім знову стала прямо перед дзеркалом, роздивляючись нову себе.

Олівер підійшов до неї й став за спиною, дивлячись в обличчя її відображення.
— Здається, все нормально. Два ока, один ніс, по дві руки й ноги. Грудей також дві… доволі симпатичні, я б сказав.

Після цих слів дівчина розпливлася рум’янцем і прикрила груди руками, наче була гола.
— Я бачу, що в мене все на місці й нічого зайвого, як і наявність обох грудей… які більші десь на пів розміру, якщо не на цілий… І наче я дивлюся на підлогу з трохи більшої висоти, ну то таке… Ну, з обличчям зрозуміло — диво-пластика… а груди навіщо було збільшувати? Для кого? Мене й мої влаштовували.

Олівер знову дивився на неї, усміхаючись одними очима. Він і раніше намагався уявити її реакцію на нове тіло, але саме такої реакції не передбачав.
— Ну, батько ж казав тобі, що проєкт був експериментальним, тож вважай це побічним ефектом. Звісно, тобі, напевно, було б приємніше бачити ту себе, але й ця ти — нічим не гірша. Все на місці, і доволі симпатично… Дивлюся — й сам почну задивлятися на тебе.

— І одразу лишишся своєї чоловічої гідності. — почув Олівер із дверей голос батька.

Віка повернулася на знайомий голос — і незнайоме обличчя, дуже схоже на Олівера, якщо не рахувати візуальної різниці у віці років на п’ятнадцять. Таке саме волосся, тільки з легкою просіддю. Зростом чоловік був трохи нижчий за сина, тіло також досить міцне, незважаючи на невеликий животик. Вдягнений у звичайну білу сорочку й темні штани.
— Здрастє. — привіталася вона тихим, невпевненим голосом.
— І тобі не хворіти. — Ельдар хотів був підійти до неї й обійняти, але, дивлячись у її перелякані очі, вирішив не поспішати з цим. — Як тобі твій новий образ?
— Незвично. — тільки й змогла відповісти.

Ельдар хотів був ще щось сказати, як іззаду ледь не через нього протиснулася Грета, нагримала на них своєю грізною німецькою — і чоловіки швидко лишили їх самих у кімнаті.

Віка подивилася на миловидне обличчя літньої жінки. Ще зовсім недавно гнівний погляд тепер дивився на неї лагідно, по-материнськи.
Жінка подивилася на дівчину ніжним поглядом, а тоді швидко потягла її до ванної кімнати. Показала, як користуватися душем, яка баночка для волосся, а яка для тіла, де шампунь, а де кондиціонер, показала, як відкрити приховану шафу з рушниками й халатами, та залишила її наодинці з собою перед включеним душовим потоком теплої води.

Віка вдруге за ранок стягнула з себе піжаму й полізла під струмінь води. Вона нарешті вперше за своє нове життя милася самостійно й наодинці, сама із собою. І вперше від самотності отримала якесь задоволення — що її більше не обмивають інші руки, а своїми ж руками вперше помила волосся і все тіло.
І з кожним сантиметром шкіри вона пригадувала своє тіло на дотик, і вперше піймала себе на думці, що ніколи раніше не звертала уваги на зміни у своєму тілі, які тепер відкрила для себе вже візуально.