8. Жива чи ні. 2

Ельдар прокинувся від того, що хтось тихенько потряс його за плече.
Він озирнувся палатою й не одразу збагнув, де знаходиться.

— Тату, ти доросла людина і лікар з чималим досвідом. От що ти тут робив усю ніч? Ти справді думав, що твоя присутність їй окремо допоможе?

— Все. — відмахнувся він сонно від сина. — Не бурчи. Побудеш у моїй шкурі — тоді зрозумієш.

— У твоїй шкурі? Тобто, ти вважаєш, що я колись буду настільки дурний, щоб убиватися через невідому мені людину? Ти ж навіть не знаєш її. І навіть не винен безпосередньо в тому, що з нею сталося.

— Можливо, ти й правий… але все одно мене не зрозумієш.

Олівер провів пальцями по панелі управління на голопанелі. Подивився зібраний звіт ШІ, покрутив у руках тривимірну модель головного мозку.

— Тіло у стабільному стані. Функціонує добре. — Він нахилився до дівчини, клацнув пальцями біля її вуха, поглядаючи на голографічну проєкцію мозку. — На звуки не реагує.

Дістав з кишені ліхтарик і почав світити їй у зіниці. Жодної реакції.
Потім легенько торкався її тіла, спостерігаючи, як мозок реагує на дотики. Нічого.
Зрештою дістав зі шафки голку й почав колоти стопи та гомілки. На тривимірній проєкції — знову жодної відповіді.

— Бачу, що мозок наче живий, але він… ніби не відчуває тіла, — промовив із ноткою досади молодий чоловік.

— То виходить… все було дарма? — втомлено озвався його батько. Його очі наповнював відчай, але остання крихта надії ще жевріла.

— Не можу сказати однозначно. Можливо, ще треба трохи часу… Вона всього ніч провела в цьому тілі. Можливо, її мозок ще не повністю інтегрувався в новій оболонці.

Олівер сів за стіл, викликав голографічний монітор. Його пальці почали танцювати по сенсорних клавішах, він вводив різні команди й викликав на екран інтерфейс нанітів. Дав команду збору повного звіту з кожного нанобота.

— Відторгнення тканин на спайках не відбулося…

— То виходить, наш план удався? — запитав із надією в голосі Ельдар.

— Я не можу сказати точно, тату. Мозок наче прижився, але повного злиття нейротканин ще немає. Мені важко судити. Я з таким раніше не стикався. Але можу сказати з повною впевненістю: дівчина жива. Тобто її мозок функціонує, і, судячи з хвиль енцефалограми… вона при свідомості. І я їй зараз не заздрю.

Ельдар подивився на голограму мозку.

Він помітив різницю хвиль та випромінювання різних зон. Йому навіть страшно стало уявити, що вона зараз відчуває. Прокинутися… усвідомити себе в невідомості. Він навіть приблизно не уявляв, що зараз відбувається там із її «Я» у повному вакуумі.

Олівер подивився на батька оцінювальним холодним поглядом. Він чи не найбільше сперечався з батьком проти цієї мозкової афери. Хлопець розумів, на що вони прирікають дівчину в разі провалу операції.

— А що робитимеш, якщо її мозок так і не зіллється з тілом? Ти ж розумієш, що назад ти її вже не впхнеш. Жодна нанотерапія тут уже не допоможе. Приречеш її на вічне існування в цій рослиноподібній оболонці сотнями років? Чи перенесеш її до штучного дроїдного тіла? Чи взагалі віддаси на інтеграцію зі штучним інтелектом? Чи все-таки зжалієшся над нею й доб’єш?

Ельдар уперше не знав, що відповісти.

Він тоді так яро добивався своєї точки зору. Чоловік був упевнений у своїй правоті, що все вийде вдало, але… зараз стоїть над майже бездиханним тілом, яке навіть дихати не може без штучної вентиляції. І син зараз правий як ніколи. От умів хлопець зачепити за живе, як і його брат. Хоч вони й різні за характерами, але колоти в болючі місця й різонути словом обидва в нього вміють.

— Ну ти, батьку, руки поки що не опускай і не самобичуйся. Ще, можливо, зарано щось казати. — він підвівся з-за стола й підійшов до батька. — Не переживай так. Можливо, ти дійсно не помилявся, і просто треба час. І… якщо чесно, якби я тобі не вірив до кінця, я б не погодився на це ніколи… Ну ти ж мене знаєш.

Ельдар подивився з втомленим сумом на дівчину, провів рукою по щоці, в надії, що вона якось відреагує, але вона так і лишалася непорушна, наче лялька.

— Все, тато, давай кінчай вбиватися горем. Давай я відвезу тебе додому, бо на тобі лиця немає… воно скоро заховається під бородою повністю, якщо ти не помиришся з бритвою сьогодні ж. І Грета вже скучила за тобою. Казала, що скоро забуде, як ти виглядаєш. Дивишся, і СБшників викличе, коли повернешся, ще подумає, що ти злочинець.

Ельдар гумору сина не оцінив. Він лиш подивився мовчки на нього, потім знову на дівчину, кивнув мовчки й попрямував до виходу.