6. Цей день настав.2

Олівер не став доручати перепідключення донора під крапельниці асистентам — він почав робити це власноруч, інколи вдивляючись у спляче обличчя юного створіння. І коли нарешті все було готово і він упевнився, що стан дівчини стабільний і вона перебуває у глибокому наркозі, він дав команду вивільнити й перекласти майже повністю оголене тіло на операційний стіл.

До столу з ув’язненою підкотили досить об’ємний, на кілька десятків літрів, прозорий резервуар з їдкою концентрованою кислотою.
Обом дівчатам поголили голови, й коли вже підготовчі маніпуляції завершилися, нарешті приступили до самої процедури.

— Пане Девідсоне, — звернувся Олівер до батька, — я займуся реципієнтом, а ви зі своєю командою — донором. Можеш з нею особливо не церемонитися, уяви, що ти абортуєш її, вивільняючи місце для іншої, більш цінної свідомості. І пам’ятай — з кожним шматочком її Я ти вивільняєш з пекла кожну її жертву, відпускаючи їхні душі до раю.

— Сину, а може ти сам цим займешся? Ти так це говориш, наче я повинен отримати від цієї екзекуції задоволення.
— Я б із радістю, але вибач: тут, — вказав кивком на постраждалу, — потрібна ювелірна робота. Можливо, візьмеш її на себе?

Ельдар подивився на Віку, а потім — сину в очі.
— Приступаю до абортивної операції.
— От і добре, час пішов.

Дві команди працювали злагоджено. Кожен знав свої обов’язки й виконував свої задачі майже без слів, окрім рапортування своїх дій.

Поки Олівер майстерно, клаптик за клаптиком, вивільняв головний мозок від черепної коробки і підживляв судини до системи штучного кровообігу, Ельдар одночасно видаляв мозок Аніти по шматках і одразу передавав його асистентові, який занурював його у резервуар із кислотою. Паралельно відпрепаровані нервові волокна під’єднувалися до штучного мозку, забезпечуючи інервацію життєво важливих органів серцево-судинної та дихальної систем.

Роботи велися синхронно й неквапливо, щоб не припуститися найменшої помилки. І коли нарешті перший етап було виконано (тіло реципієнта звільнено, а мозок Вікторії від’єднано від її тіла та під’єднано до апарату штучного кровообігу), — вся увага сконцентрувалася на другому етапі — перенесенні головного мозку Вікторії до нового тіла.

На другому етапі обом командам було вже легше: вони могли змінювати один одного для перепочинку. Лиш Олівер працював безперервно, бо нікому не довіряв своє завдання.

Операція тривала приблизно добу. Всі були виснажені, Олівер тримався до останнього, і коли остання судина була з’єднана, він нарешті зміг видихнути і передати решту роботи батькові.

Ельдару лишилося закрити черепну коробку, яку підстрахували зсередини пластинами з надміцного сплаву для збереження від ушкоджень головного мозку, адже, гіпотетично, це єдиний слабкий орган у цьому тілі — як Ахіллесова п’ята.

І ось нарешті обидві бригади завершили всі роботи. Ті, хто стояв над тілом дівчини до останнього запаяного клаптика шкіри, нарешті знесилено присіли прямо на кахельну підлогу, хто куди.

Вони всі були виснажені і голодні, бо під час проведення операції майже нічого не їли — навіть апетиту не мали через неймовірну напругу, яка наповнювала всю операційну через складність та небезпеку для дівчини.

Перед перевезенням пацієнтки до палати інтенсивної терапії їй було введено дозу нанітів для коригування та контролю процесу регенерації, адже нікому з них достеменно не відомо, як мозок юної земної дівчини відреагує на тіло з чужорідною біологією або, навпаки, чи не відторгне кількасотрічне тіло надрозвиненої істоти примітивний земний мозок.