Розділ 2.3 Верріл

Верріл

Віка зникла в порталі, а ще довго стояв і чекав. Я сподівався, що вона передумає і повернеться, але вона не з'являлася. Я підійшов до порталу й провів уздовж нього рукою, змінюючи установки та налаштовуючи на новий період часу, як й просила мене кохана, зрівнюючи перебіг часу в обох світах.

Я дав вказівку Коту – одразу повідомити мене, якщо з'явиться Віка, і залишив код порталу в нашу долину. Змахом руки відкрив Вогняний портал і перенісся до своєї Долині. До мене підбіжав стривожений син.

- Тату? Де Віка, чому вона не з тобою?

Я важко зітхнув та обійняв його.

- Вона пішла у свій світ…

- Але як? Чому? Ти її образив? - Він примружився і з побоюванням на мене подивився.

- Ні, Сат, не образив. Вона вирішила, що так буде краще.

- Вона повернеться? – з надією у голосі спитав він.

- Не знаю, Сат, не знаю, - я поплескав його по волоссю, посміхнувся - тільки посмішка вийшла дуже сумною. Серце стискалося від туги та болю. - Піду прогуляюсь. Не нудьгуйте…

- Нам ніколи нудьгувати. Дивись, скільки колод уже привезли, - Сат тицьнув пальцем кудись убік. Я перевів погляд і справді побачив колоди. – Незабаром приїдуть з Енська будівельники та теслярі. У нас удома будуть найкращі та найтепліші, – радісно заговорив Сат.

- Я дуже радий, правда, але мені треба побути насамоті, вибач…

- Звісно, ​​тату! І ще – дякую тобі!

- За що? – я обернувся.

- За все, тату! За нове життя!

Я посміхнувся йому і пішов у бік гір.

Сніг рипів під ногами, вітер обдував обличчя, а я все йшов і йшов. Я досить далеко пішов від поселення. Знайшов невелику печерку, зайшов усередину. Тут було мило та затишно. Вітер та сніг сюди не проникали. Я сів на камені й замислився.

За кілька місяців моє життя круто змінилося. Ще влітку я мріяв про те, що в моїх руках буде весь світ: я робитиму все, що захочу, я примушу всіх працювати на мене. А зараз мені нічого не потрібно, окрім Вікі. Я готовий віддати все, що в мене є, аби вона була поруч. Я і так віддав усе, я змінився, змінив своїх братів, сина, племінників… Я зміг переступити через себе та свої бажання й принципи, я зрозумів, що в житті є набагато більше, ніж влада та власні бажання, що у житті є почуття, які приносять більше радості та щастя, є почуття інших істот та людей. Мені тепер хотілося, щоб усі мої рідні та близькі, були щасливі, щоб я сам був щасливий.

Я подивився на своє зап'ястя, де було татуювання синього дракона. Це ще один доказ моєї любові до Вікі та її до мене. Нехай вона сама ще не вірить чи не усвідомлює, але там, нагорі, вже всі побачили та показали нам.

Я дуже хочу, щоб вона повернулася до мене. Я готовий чекати на неї. Стільки, скільки знадобиться. А якщо набридне чекати, то піду шукати її сам.

Прийшовши до відносної згоди із самим собою, я таки повернувся до табору.

Закипіла робота. Незважаючи на зиму, сніг і холод, ми вирішили, що настав час будувати будинки. Адже навесні розпочиналося навчання в Академії, і вся молодь поїде до столиці, а ми з п'ятьма братами не впораємось.

Печери, де ми оселилися вперше, були утеплені та влаштовані під склади продуктів, матеріалів, каміння із Гірської долини. Гноми вже активно почали використовувати нас як цілителів. Адже вони працювали на видобутку каміння та травми траплялися часто. На знак подяки за нашу працю нам давали рубіни, смарагди, руду, які ми потім обмінювали в інших Долинах на потрібні нам речі.

Налагодили стосунки з тролями та лісовичками. Тролі почали постачати нам продукти та одяг. Лісовички ділилися дарами Лісу і, звичайно, допомагали колодами. Лісоруби справлялися жваво, і вже за кілька місяців на галявині в передгірній частині Драконської Долини стояло невелике поселення з семи будиночків. Всі вони були дерев'яні, з різьбленими віконницями на вікнах. У кожному будинку було по три-чотири спальні та ванна кімната. Ми замовили меблі в Енську, і нам обіцяли до кінця наступного місяця все зробити й доставити.

Я поки що вирішив виконати обіцянку і займався будівництвом порталів. Поки що обмежилися по одному порталу в кожній долині, за допомогою якого можна було потрапити до будь-якої іншої. Розміщували портали у центральних селищах. Мешканці були дуже задоволені – час на мандрівки дуже помітно скорочувався. Згодом портали будуть у кожному селі. Просто це вимагає багато сил та енергії. І поставити одразу скрізь неможливо.

Я вибрав собі будиночок із чотирьох кімнат. Першу облаштував під кухню. Тут зробили грубку на півстіни, вона працювала як на обігрів приміщень, так і для приготування їжі. Поставив дерев'яний стіл із різьбленими ніжками, чотири стільці. На вікна повісив блакитні фіранки.

Друга кімната була облаштована під вітальню. Тут поставили два дивани, невелику шафу під книги та столик, за яким можна було пити чай.

Третя кімната стала спальнею. Мені привезли шикарне двоспальне ліжко з червоного дерева з балдахіном. Красива червона шовкова білизна, пухові подушки й акрилова ковдра. Дуже красиво та романтично.

Також тут я поставив шафу для одягу, де розмістив свої та Вікіні вбрання та речі. Поставив і невелике трюмо із дзеркалом. У ванній кімнаті теж все було нове й красиве. Четверту кімнату я поки що не чіпав, вирішив, що ми з Вікою обставимо її разом за її бажанням.